Тадеуш Яшевич писав: «За що я люблю осінь? За це загальне умиротворення. За тишу, спокій, безмовність. За це відчуття реальної нереальності, ніби все навколо завмерло, час зупинився, а ти стоїш, вдихаєш морозне, освіжаюче колюче повітря, і на душі так тихо… немов решти світу разом з його проблемами і суєтою раптом не стало»
Золота осінь
(Сонет)
Багряним цвітом пломеніє днина…
Застигли – непорушно – небеса!
Дух перейма… Божественна краса…
Незаймана, одвічна й швидкоплинна.
Золототкана – осені – перлина…
Вбрання гаїв… теплінь барв і яса!
То блискотить, мов зоряна роса…
А то пашить, як сонячна жарина.
Ще мить якась… і багра опаде.
Розвіється – холодними – вітрами.
Загубиться, між небом і світами…
Однак, з очей… цвітінь не пропаде!
Буянням днів до серця припаде…
Духмяними, палкими пелюстками.
Микола Собчук
м. Вінниця