Осінь гортає своїм останнім листопадовим вальсом сторінки нашого життя, розставляючи барвисті акценти, за якими навіть – особливі розділові знаки долі, що щедро перемережують спогади, враження відчуття і… пам’ять.
А 5 літ тому осінь була непоправно розлучною, назавжди розділивши наші стежки із дорогим серцю Іваном Семеновичем Нагірняком, чиє мудре і добре, професійне і влучне слово зосталося у книгах, публікаціях, нарисах і новелах, що, направду, возвеличують людину і її працю, завдяки чому Україна і світ дізналися про Дністровські ГЕС і ГАЕС та місто над Дністром, а також – про його любих серцю земляків і рідні Ломачинці.
І ось прощальний цьогорічний падолист зігрів спомин про Почесного жителя наших душ, міста Новодністровськ та села Ломачинці Івана Нагірняка дотиком добра, щирості, благодійності й людяності. Несподіваним подарунком від добродія з Білої Церкви Сергія Петровича Шевченка, котрий, волею випадку поспілкувавшись із дружиною письменника, Євгенією Семенівно, раптом втілив невдовзі її омріяний задум – відтепер біля меморіальної дошки Івану Семеновичу на БНТД «Молодіжний» завжди хвилюватимуться викувані з заліза троянди. Як же відрадно на душі від того, що добро і безкорисливі кроки та щедрість ще таки вражають і зігрівають нас у цьому так часто заклопотаному світі! Низький уклін майстру та Валентину Михайловичу Кушніру із колегами, які додали нашій спільній пам’яті трояндового трепету!
Інна ГОНЧАР