Павлюк Ігор. Чорний льон: Книга лірики / Ігор Павлюк. – Харків: Майдан. – 2019. – 300 с.
Нова збірка лірики відомого українського поета родом із Волині написана у 2007-2011 роках.
Льон – органічний символ волинського Полісся. «А льон цвіте синьо-синьо, А мати жде додому сина» – звучить у пісні, яка вже стала народною. Почорнілий льон – архетип часу, в якому цю книгу творено, як вишивалося сорочку… Попри пронизливий мінор кольорів і звуків «Чорний льон» тягнеться до неба України, до теплого Божого світла.
Чорний льон – органічний образ найтемнішої пори природно-суспільної ночі: перед світанням…
* * *
З дому пішов я з одним лиш хрестом на грудях,
Кілька хрестів залишивши в сумних полях…
Можна сказати – ішов від дерев у люде.
Можна сказати – як звір, можна сказати, як птах.
Щось мене кликало…
Музика болю і долі.
Щось не пускало…
Бог би його узяв:
Прадідом саджені сиві уже тополі,
Мною протоптана в сивім піску стезя.
Вірша творив я, неначе Всесвіт Всевишній.
Тяжко щасливим від світу усього був.
Пінились цвітом і гнізда тримали вишні.
Стати багатим і славним я «розкатав губу».
…Вже був готовий платити життям за вірші.
Стеля в поліській хаті низькою здалась мені.
Але вмирала епоха.
Зверху спливало найгірше.
Слово поетів падало у ціні.
Казка вмирала на площах.
Конала сива легенда.
Людства шлях уявлявся
Червоним слідом сльози.
Знову хтось вірив, безсилий, у «мощі».
Хтось у минуле «мерсом»…
Хтось під Махна косив.
Кесарю – кесаря, Богові – Боже…
Мертвим – вічне, живим – живе.
А я став на рідне Полісся схожий:
Такий же грибастий, дикий, терновий увесь.
Додому вернуся.
Ляжу.
З одним лиш хрестом на грудях…
Кілька пісень залишивши в сумних полях.
Можна сказати:
Жив і страждав, як люде…
Можна сказати, як звір,
Можна сказати, як птах…