Поезія і проза життя, пісня і жіноча душа, аромат кави зі смаком рідного міста, віршовані зізнання й омріяні автографи, плани на майбутнє та українсько-португальські реалії, хвилюючі прогулянки в саду олив і, звичайно ж, квіти і подарунки — мистецька зала Новодністровського історичного музею навдивовижу затихла зимового вечора 28 січня, аби її затишну атмосферу творила своїм словом і харизмою наша землячка, поетеса Тамара Морошан. Ось так, користуючись кожним її приїздом, як і завжди, усіх по-родинному згуртувала невтомна берегиня гармонійних струн, натхненниця однойменного жіночого клубу, директорка музею Галина Разгонюк!
Невимушено-щиро завітавши до нашого кола, Тамара Володимирівна одразу налаштувала усіх на ковток свіжості і справжності, такого притаманного їй гумору й, водночас, глибокої віри й любові до рідної землі та, безперечно, щедрості рясно вимережаного усілякими барвами жіночого єства. І повела нас новою мандрівкою поетичними стежками її саду олив, наголосивши, що саме про цю рослину – оливкове дерево – серед семи інших (фінікову пальму, виноград, смоківницю або інжир, гранат, пшеницю та ячмінь – ред. І. Г.) найчастіше йдеться у Біблії. Вправно міняючи курс спілкування під легкокрилими вітрилами напрочуд гармонійного Водолія, у чиїх обіймах вона народилася 1 лютого, наша Тамара зворушувала до сліз українськими переживаннями та новодністровською ностальгією, присвятою до 70-річчя своїй старшій сестричці Людмилі, португальськими бувальщинами і легендами, надихала розповідями про тамтешні українські зустрічі, зізнавалась у любові до рідної землі, яка «там дуже любиться і болить так гірко», ділилася про увіковічнену у Лісабоні Шевченкову пам’ять, до якої йшли довгих 8 років, вражала філософськими роздумами та тішилася подарунками, якими щиро радували гостю земляки. Із неабияким подивуванням розповідала наша Тамара, що саме у Португалії дізналася, що співзвучне з її ім’ям tâmara у перекладі означає «фінік»! А ще, звичайно ж, співала, бо поусюди, де тільки буває чи гостює, вона невід’ємно розкошує у рідній пісні, а надто, у чи не найулюбленішій – «Гуцулка Ксеня»!
Оспівували й опоетизовували це січневе стрічання і ми, єднаючи творчі струни із водолійським натхненням: я та Інна Руснак, Галина Мельник і Тамара Щербина, а спогад про творчий тандем Тамари Морошан із Михайлом Рожком вокально подарувала Наталія Глушко – пісні «Зоряний вечір» та «Ми і дощ» у різні часи виконувала її донька Ольга, а відтак і онук Юрій. Несподівано оригінально окрилився вірш поетеси «А ми – жінки», котрий, як виявилось, народився свого часу присвятою Галині Разгонюк: їхні голоси щемно і чуттєво зазвучали в унісон. Сама ж Галина Олександрівна, як і завжди, дуже гармонійно прикрашала цей вечір музичними та відеомоментами. А рукотворні подарунки-сувеніри від Ганни Рутковецької та Наталії Машталір – доньки Тамари Федишиної стали чудовим доповненням і до родинної атмосфери, і до передсвяткового іменинного настрою.
Спогад про 15-річний досвід цікавої і плідної журналістської праці гості у португальській газеті «Слово» розпочався із зізнання Лариси Стародуб про те, з яким нетерпінням, «як Бога!», чекала вона колись в Італії появи кожного свіжого числа і неодмінно з новим матеріалом незнайомої ще тоді Тамари Морошан. До речі, інтернет-енциклопедія «ВікіпедіЯ», розповідаючи про це видання, зазначає, що одним із авторів матеріалів по Португалії є Тамара Морошан!
А вона, наша знана землячка, завдяки мережі «Фейсбук», ретельно слідкує за тим, що відбувається в місті її юності й любові, долучаючись до подій щирими коментарями. Тому коли Галина Олександрівна розпочала коротко ділитись про події з культурного життя Новодністровська, Тамара Володимирівна зазначала, що про більшість із них уже знає. А з помітним болем далі продовжила: «Чомусь мало що змінилося в обличчі міста…» І ця фраза мимоволі стала своєрідним поштовхом до жвавої дискусії: спочатку навколо дати (у травні) 30-річчя закладення активістами Народного Руху каменю на місці майбутнього пам’ятника Тарасу Шевченкові, а потім про ініціювання запровадження фестивалю-конкурсу імені Івана Нагірняка. Результатом одразу ж стало доручення від імені жіночого клубу «Гармонія» Марії Рошці (як депутату) виступити із відповідним депутатським запитом на черговій сесії Новодністровської міської ради, позаяк саме з цією метою свого часу був створений відповідний рахунок та призначено координатором Орисю Шпирку. А щодо гідного пошанування пам’яті незабутнього Івана Нагірняка запровадженням творчого конкурсу його імені, то директор музею запевнила, що звернення до влади від активів музею і жіночого клубу з’явиться найближчими днями.
А от особливої – чоловічої – струни цьому водолійському жіночому колу додавав єдиний представник мужніх і сильних – член музейної ради і великий шанувальник і знавець Слова, мудрий і щирий Іван Фурман, присутністю якого із вдячністю тішилася Тамара Морошан.
…Чаювання-гостювання випромінювало своє поетичне сяєво, так разюче виокремлюючи і навіть протиставляючи кожну з нас буденності, що майже непомітно фінішувало даруванням збірки «В саду олив» тим, хто оминув її презентацію у червні минулого літа. А ще – душевною настановою нашої Тамари: «Умійте цінувати кожну мить!»
Спробуємо, Тамаро Володимирівно, неодмінно, але спершу ще поперебираємо у пам’яті ваші водолійські родзинки, аби таки відчути особливий післясмак гармонії!
Розкошувала з усіма Інна ГОНЧАР
