Пара неординарних характерів, на їхнє сімейне спільне фото було би особливо цікаво подивитися. Юрій Стефанович Семанюк та Анна Дмитрівна Олексюк – батьки Марка Черемшини. Якщо зіставити мемуарні матеріали, де зображена ця пара кобацьких ґаздів, то розуміємо, що йшлося про направду оригінальні характери.
Передусім Юрія згадують як володаря приємного «металічного» голосу, горянина начитаного, компанійського і дуже душевного. А ще – прекрасного оповідача. Матір же, Анну, описують як степенну господиню, мовчазну – але достатньо сильну, а ще самодостатню. Обоє народилися і проживали у селі Кобаки Косівського району, у подружжя народилося троє дітей – Іван (найстарший), Василь (середущий) та Єлена (наймолодша).
Троюрідний племінник Марка Черемшини, оперний співак Михайло Голинський, котрий з дитинства неодноразово гостював у Семанюків у Кобаках, так згадує Юрія Семанюка: «..був великої статури чоловік, мав прекрасний тенор, вважався найкращим дяком на усю Гуцульщину […]. Був очитаний гуцул. Робив враження якогось патріарха – мав довгий волос і вуса».
Юрій був з бідної родини, проте амбітність і творча вдача (яку вчасно помітив батько Стефан) спричинила його до пошуку себе у широкому світі. Спочатку вчився на маляра і брав уроки живопису, але ця наука йшла йому надто повільно. Тоді юного Юрія віддають у науку даскалування – він вчиться бути дяком. Причому уроки він брав не у якогось конкретного дяка, а поступово – мандруючи із села в село. Марко Черемшина у «Автобіографії» так окреслює географію татових мандрів: «Дяківства училися мої дєдя у кожного дяка у кожнім селі від Путилова (Чернівецька область. – Авт.) до Жаб’я (теперішня Верховина. – Авт.).
Саме даскалуючи на Буковині, Юрій Семанюк зустрічає дружбу-ідеал, якою дорожитиме ціле життя. Молодого талановитого хлопця помічає Юрій Федькович, дає йому читати щонайкращі книги зі своєї бібліотеки, та і взагалі ставиться до нього, як до молодшого брата. Згодом два Юрії довго і тепло листуються, і саме під впливом Федьковича Юрій Семанюк у себе вдома збирає книжкову колекцію. На ті часи (середина ХІХ століття) це було правдивою розкішшю.
Марко Черемшина запам’ятав з дитинства, що у його тата вдома було дві шафи, заповнені книгами – переважно, українською класикою, хоча були і книги російською та німецькою мовами, «визичені у пароха», і Юрій Семанюк просив малого Івана читати вголос при людях ті книги і отримував правдиве задоволення, помічаючи успіхи сина. Припускаємо, що в своєму первістку Юрій Семанюк вбачав себе і тому всяко сприяв синові в тому, чого сам не зміг досягти. З тих-таки спогадів Марка Черемшини знаємо, що його тато брався писати принагідні вірші, тягнувся до освіти і мистецтва. Тому коли зрозумів, що його син – не від плуга (бо слабовитий здоров’ям і лірик вдачею) – всі сили спрямовує на те, щоби дати Іванові освіту.
Яким Юрій Семанюк був у сімейному житті? Земляк Дмитро Осічний згадує: Юрій був дуже харизматичний і веселий, компанійський, вряди-годи дозволяв собі алкогольні вольності, і тоді він отримував на горіхи від своєї мовчазної, але твердої вдачею дружини Анни.
Анна Семанюк (з дому Олексюк) від першого шлюбу з чоловіком на прізвище Яремій залишилася вдовою, була багацькою дочкою. В пріоритеті її цінностей – родина. Той же Дмитро Осічний згадує таку цікаву психологічну рису Анни – вона не любила довгих беззмістовних розмов з жінками-ровесницями, трималася трохи осторонь. Саме тому її вважали гордовитою. Якщо ж розмову таки підтримувала, то тема бесіди – діти і господарювання, натомість як сільським жінкам цікавіше обговорити когось.
А ось з ким Анна розмовляла годинами – це її діти. Як ми вже зазначали, у шлюбі з Юрієм Анна Олексюк народила троє дітей, двох синів і дочку. Пологи приймала рідна сестра чоловіка, зовиця Анна, яка була мошею, народною акушеркою. Мати Марка Черемшини, а як по-місцевому сказати – неня – багато уваги приділяла вихованню своїх дітей, вела з ними довгі і дуже захопливі розмови про історію села та його звичаї.
Дуже цікаво своїх свекрів описує Наталія Семанюк, котру по шлюбі Марко Черемшина привіз у Кобаки показати батькам (на весіллі вони бути присутніми не змогли). Іванова мама Анна запам’яталася невістці дуже лагідним зеленооким поглядом і спокійною вдачею, а свекор – неймовірним талантом оповідача. У вечірній розмові, розпитуючи про дитинство свого чоловіка, Наталя в якийсь момент зрозуміла, що перебуває ніби під гіпнозом – свекор оповідає надзвичайно живописно, його казкові білі вуса підсвічуються від місяця, а він курить люльку і ніч переходить у день…
Невістка також зразу відчула, що її Іван – улюбленець батьків. Важко припустити зараз, чи не почувалися двоє інших дітей – Василь та Єлена – обділеними батьківською увагою, надто тоді, коли Іван став будувати кар’єру і робитися знаменитим.
Марко Черемшина також відчував цю силу любові, особливо від батька: «Багато я батьків бачив, але щоб котрий батько так глубоко і безмежно любив свою дитину, як мої дєдя мене любили, цього я не бачив». Навіть важку травму вони з батьком отримують одночасно (за різних обставин, проте кривдник – той же). У 1919 році Іван Семанюк (Марко Черемшина) був делегований від ЗУНР вести переговори з румунською стороною, яка навесні окупувала Покуття. Перемовин не вийшло – румуни відкрили вогонь, і Марко Черемшина, аби врятуватись від куль, застрибнув у рів з крижаною водою, і там мусів перечекати. Як наслідок – до кінця свого життя письменник мав проблеми з нирками. Того ж, 1919 року румунські війська ледь не на смерть побили його тата в Кобаках «із-за рушниці». А 20 лютого 1920 року Юрія Семанюка прибиває кагла у власному домі і він помирає від удушення чадним газом.
Анна ж мала щастя на довгий вік, і нещастя – пережити двох своїх синів. Син Василь помер на службі у австрійському війську, син Іван – в пору великодніх свят у 1927 році за кілька кроків від татової могили. Спадкоємицею маєтку в Кобаках стала сестра Єлена Боднарук (в дівоцтві Семанюк).
У Юрія та Анни Семанюків було непросте життя. У нього – в натхненному, майже відчайдушному пошукові себе, у неї – терпеливе мовчання на удари долі і пошук себе у дітях. Він, народжений у бідній родині, відчував як карб на душі оту фінансову неспроможність забезпечити своїй родині те майбутнє, яке хотів би. Йому непросто було віддати улюбленого сина на виховання тестеві – Дмитрові Олексюкові. Тим більше, що у них двох були принципово різні погляди на господарство і виховання дітей, але він пішов на це. А невтілена колись мрія належати до інтелігенції (дєдя, як згадував Черемшина, любив все гарне і добре) – вона трансформувалася у ціль номер один – вивести сина в люди. Саме того сина, який так подібний душею. Який також не від плуга, хоч ощадний і робітний.
Анна ж, неня Марка Черемшини, пережила дві важкі родинні втрати – спочатку зовсім юною повдовіла, а згодом за трагічних обставин гине її рідний брат. Як ствердив у своїх спогадах Дмитро Осічний – Анниного брата вбила власна дружина. А ще її тато так і не поладнав з зятем – розумерлися у гніві. Анна пережила і це. Можливо тому вона в розмові з ровесницями трималася осторонь і так не любила плітки? І можливо, саме тому увесь її світ – це була її родина з Юрієм, за межами якої вона і справді світу не бачила. Бо не хотіла. Бо він дуже непевний, той світ за межами. Мовчазна сильна жінка – навряд чи просто гордовита.
Іванна СТЕФ’ЮК (ОЛЕЩУК) –
наукова співробітниця Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини,
кандидатка філологічних наук