Це історія в якій двоє, цілком звичних, але несподіваних один для одного, людей стануть полоненими у своїх паралельних реальностях інтимного життя.
Те, що читач назве гіпертекстом, для героїв створить декілька варіантів розвитку їх любові. Яким шляхом піти… куди рухатись… чим усе завершити – ні Саша, ні Юра до кінця не знають, що хочуть від свого тандему. Єдине зрозуміло безперечно – противитись зустрічам, суперечити небайдужості, проганяти бажання… – на все це може не вистачити сил і життя.
Кохання – як мука, любов – як кара, блаженство, як каяття самого життя.
Юра загубився в просторі краси, магічності, несамовитої рідності Саші. Вона ж, вкрала його частиночку і спокійно поїхала в Київ.
Як же, розкиданий між містами, чоловік міг не полинути за непримиримим серцем…
Юра уже не львів’янин, він у Києві. Він поруч, та Саша не відмовляється від іншого варіанту. Хоч «вони» небайдужі і рідні, прив’язані один до одного, та читаючи роман, чомусь все більше здається, що Саша, як талановита акторка, грається, а Юра надто туманно-прив’язаний до неї, щоб це помітити.
Цей текст цілком звичний і міг би бути непримітним, але надто уже все заплутано, надто реалістично. Здається, якась краплинка твого життя уже там.
Автор зумів зловити щось універсальне, неідеальне і важке. Щось непояснене – те, що не оминає жодну пару коханих.
Історія двох людей, які з’єднали на мить свої душі, але розірвати їх повністю так і не змогли. Залежно від того, як ти читатимеш, як творитимеш авторський гіперстрибок в тексті «Особисто я, особисто тобі» двоє коханих, та не в коханні, будуть творити свою любов, проходити крізь життя і розлуку, розвиваючи справжні неідеальні почуття.
Світлана Кучпилюк