Легко бути казкарем в епохи благополучні, коли, принаймні, зрозуміло, куди рухається суспільство, а правила життя чіткі і прозорі. Проте наш час зовсім інший – це зачарований ліс з суцільними пастками, де виживають зовсім необов’язково найкращі. Традиційні схеми “що таке добре і що таке погано” тут не зовсім годяться, бо саме життя ламає їх і висуває натомість щось аж надто нестандартне і нелінійне.
Тому усі герої цих творів – мінімум бунтарі (переважно волею-неволею), що випадають із звичного плину життя і одразу потрапляють у численні халепи, які далі героїчно долають. Є у них щось від давнього образу малого правдошукача Тараса Шевченка, як його подавали у радянських оповіданнях для дітей. Воно й не дивно: “тарас” по-грецьки – якраз “бунтар”.
Повість-детектив “Бітанга” зразу задає діловий тон: неслух-підліток із села, наскучивши його розміреним життям, втікає до міста з його численними спокусами і потрапляє тут у “добрі руки” – до клану професійних жебраків, що ним заправляє такий собі Гровфі. Хоча жебрацький антураж міг би бути замінений на будь-який інший: нині будь-яке корпоративне середовище максимально замкнуте, маргіналізоване, якщо взагалі не криміналізоване. Хоча жебраки на цьому тлі, звісно, найбільш колоритні. Автору вдається парадкосально поєднувати буденність і невимушеність оповіді зі справді казковими моментами, що постійно виникають по ходу розгортання сюжету, постійно тримати читача у напрузі.
У детективному ключі витримано і повість “Гірський живчик на контрабандній рані”. Тут фігурує ряд відомих закарпатців – Денис Добра, Василь Комендар, Петро Мага, є і збірний образ “місцевого олігарха Йосипа Попка”. У результаті складних пригод сили добра перекривають один з численних контрабандних каналів через Тису і вилучають велику партію наркотиків. Повістева тканина пересипана численними афоризмами і несподіваними поворотами інтриги, яка не відпускає читача до самого фіналу.
Повістина “Небезпечна краса” містить автобіографічні моменти. Автор, що є професійним журналістом, згадує своє юнкорівське (юного кореспондента) життя-буття, пригадує, як ото все починалося. Дія відбувається, як вказано на одній сторінці, ще 1974 року, проте більшість зачеплених проблем відтоді тільки поглибилися. «Друге я » автора і його шкільний товариш, чи не вперше опинившись у глухому селі, діють там приблизно як сучасні активісти, безкомпромісно утверджуючи власні уявлення про добро і зло.
Нарешті, казка “Житіє Зайчика-Контрабандиста” трактує ті самі матерії уже в естетиці народних казок про тварин. це така собі кримінальна сага для дітей з елементами роману виховання. На початку тексту Зайчик – типовий сучасний підліток, котрий вважає, що батьки не вміють жити, пристосуватися до нових ринкових і євроінтеграційних реалій. Закочує цілу істерику і видає ряд політологічних тез, що своєю кумедністю можуть зацікавити навіть найменшого читача. Опис звірячої “малини”, що зібралася в ужгородському готелі-ресторані і планує чергову контрабандну оборудку – у кращих традиціях нашої літератури. Особливо колоритні кроти Міх і Мах. Завербований Кабаном Зайчик починає тягати цигарки через кордон. Але заїла совість та й страх попастися. Тому переживши силу-силенну різних пригод (дрони, тунелі, шапка-невидимка), Зайчик наважується все-таки порвати з криміналом. Поки все скінчилося хепіендом, проте судячи з того, що малий зібрався іти стопами свого батька і стати журналістом, перед ним незабаром виникнуть нові, ще більш дошкульні проблеми.
Що й казати, книжка хоч і для юного читача, але таки для вдумливого. Такого, що бажає знати про нинішнє життя-буття не зі скупих повідомлень інтернету, а в усій його панорамності і складності.
Сергій Федака,
м. Ужгород