Якось так залатвив лихий, що ми зазвичай ліземо з порадами, триндимо буцімто в плані обговорення, корчимо зі себе професіоналів у справах, у яких насправді ні в зуб ногою!
Добре, що не вплутуємося в астрономію, космонавтику, електроніку… А медицина й мова тут воленс-ноленс опинилися в ролі об’єктів, які всі знають про них від шкарпеток і до харчування. Уявімо таку ситуацію – став я на роздоріжжі й схопився за бік. Не було жодного перехожого, аби не дав пораду. Що пити-їсти й якою маззю шмаруватися.
Пам’ятаю часи, коли обговорювався проєкт нового Правопису, бо був у тій комісії. Мільйони порад, дзвінків від народу. Комусь це не до вподоби, а комусь те. Ще ся такий не вродив, аби усім догодив! Правопис то не куховарські ради, як пекти медівник. То не в’язання светра на всяк смак. Були навіть сентенції – я яко членкиня суспільства маю право думку свою висловити. І тепер наштовхуюся на повчання «словесників» вед луг із доцільністю того чи сього мовного явища.
Які стогони й сльози наповнюють Чорне море з претекста фемінітивів, звука Ґ, іменників на – ість у родовому відмінку, іменників із початковим звуком И. Людоньки, як казав Лєнін, не турбуйтеся – земля ваша буде.
А ніхто не скаженіє, коли з уст наших ллється чорна лайка (дітвора чує її в сім’ї), коли і старе і мале сипле «перлами» на кшталт тіпа, карочє, ну ладно, панятно, лібо, прівєт, здрастує… Цілий багатотомний Словник вільно укласти нашого недолугого й потворного мовлення. Він має «юридичну асекурацію»: не все рівно, як говорю – важно би поняли. Чомусь парфумимось вишуканими духами, а не засмерджною водою.
Знайся кінь з конем, а віл з волом. Боже Богові, а кесарові кесареве!
Зиновій Бичко