Молоді голоси. Антологія сучасної української поезії. Упорядник Ю. Бережко-Камінська. — Т.: Золота пектораль, 2021. — 206 с.
Сучасна українська поезія переживає не найкращі часи. Дехто схильний звинувачувати в цьому молодих поетів. Мовляв, «не той тепер Миргород, Хорол-річка не та». Поетичні твори молодої генерації поетів дійсно інакші, що цілком природно, однак, щоб називати їх слабкими, маємо надто мало об’єктивних чинників – фахових літературознавчих досліджень, які б на підставі зіставлень і аналізу доводили той факт, що художня вартість творінь нинішніх поетів поступається якістю напрацюванням поетів попередніх поколінь. Цілком очевидно (аби зауважити це, зовсім не потрібно бути великим спеціалістом), що поезія загалом втратила свої позиції. На доробок класиків так само нема запиту. Не будемо зараз дошукуватися причин, які призвели до цього, обмежимося самою констатацією реалій. Відзначимо лише, що суспільним масам поезія непотрібна. Песимісти стверджують, що вона вже нікому непотрібна, тому й перебуває на маргінесах культурних подій і явищ, де тихо відмирає, і ніякі ін’єкції у вигляді поетичних фестивалів та іншого роду реанімаційних проектів не повернуть її до життя. Люди з більш оптимістичним мисленням вважають, що поезія все ще залишається актуальною, тільки тепер це – сфера зацікавлень вузького кола культурної еліти. Якби там не було, але творці поезії не перевелися. Попри те, що її ніде друкувати, що вона не приносить гонорарів, що статус поета звівся нанівець… Очевидно, поетична творчість – заняття цілком самодостатнє, мотивоване внутрішніми, а не зовнішніми спонуками. Один із засобів людського самопізнання і самовираження. Навряд чи цей процес коли-небудь вичерпається. І напевно ж не переведуться читачі, які шукатимуть у поетичному слові підтвердження власних душевних переживань, різного роду відчуттів і почуттів, які без прозрінь поета так би й зосталися невимовними.
На ці дещо сумбурні розмисли мене надихнула антологія сучасної української поезії «Молоді голоси», яка виникла стараннями двох людей: головного редактора журналу “Золота ПЕКТОРАЛЬ” та директора однойменного видавництва Володимира Погорецького та упорядника Юлії Бережко-Камінської. Пан Володимир і раніше підтримував молодих талановитих поетів, публікуючи їх на шпальтах свого журналу. Пані Юлія – секретар НСПУ по роботі з молодими авторами. Усі учасники антології у різні роки пройшли через «Кабініт молодого автора», за цим принципом і формувалося видання. За радянських часів у початківцях можна було ходити до сорока літ. У цьому сенсі автори антології відносно молоді, однак аж ніяк не початківці. Принаймні більшість. У декого з них у доробку близько десятка збірок. Декотрі вже «зробили собі імена». Ці імена в літературному обігу. Перебування у сучасному літературному процесі основної частини авторів антології можна вважати цілком успішним (якщо не зважати на вище озвучені несприятливі обставини). Можливо, донині ці голоси звучали розрізнено, а тепер, завдяки антології, зіллються у єдиний голос покоління, яке сформувалося вже у двадцять першому столітті. Я не майстер напучувань, та й навряд чи молодь їх потребує. Єдине, чого мені хочеться побажати, щоб цей голос був почутий.
Василь Слапчук, лауреат Шевченківської премії.