Спілкуючись зі співаком, заслуженим артистом України Семеном Торбенком, з яким ми разом навчалися в Кіровоградському педінституті, я почув про його намір перекласти українською пісню «To ostatnia nedzela». Підтримуючи подвижницькі зусилля Семена Віталійовича щодо мистецького проекту «Рідна мова над світом співає», я запропонував зробити переклад класичного тексту, який виконує Мечислав Фогг.
З цією мелодією я був знайомий змалку, але мене дратував недолугий текст про «стомлене сонце», який явно не гармоніював з мелодією. І лише згодом, детально розбираючись з оригінальним текстом, коли працював над есеєм про оркестр у Янівському пересильному концтаборі, зрозумів, у чому суть.
Дозволю собі ліричний відступ. Колись мені довелося слухати виконання самодіяльним колективом обрядової пісні «Та сію редьку чепурненьку…». Там є щемливі слова «Та як я була молоденька, / любили всі хлопці…» А ще: «…Та якась мене чужа жінка / невісткою звала». На що молода жінка відповідала: «Та не давай мені ті ключі, / бо я їх загублю. / Та не зви мене невісткою, / бо сина не люблю…». Так от ці жіночки похилого віку весело виспівували ці слова та ще й хилиталися в такт музиці. А коли я їх спитав, чи розуміють вони про що пісня, почув у відповідь: про молодість, про красу. Коли ж я наголосив на трагізмі ситуації, коли молоду й гарну дівчину віддали заміж за нелюбого, з яким їй вік жити, хористки були вражені, мовляв, а чому нам ніхто про це не сказав? На моє: «А ви хіба самі не зрозуміли?», відповіли, що ні.
Приблизно те ж саме відбулося з піснею «To ostatnia nedzela».
Існує аж три варіанти текстів російською, один від одного гірший. Один – про «стомлене сонце», другий – про листя, що опадає з кленів, третій – про курортний роман.
Розумію, що писали їх веселі будівники комунізму, які під марш «Широка страна моя родная…» бадьоро освоювали Колиму та Магадан і яким не було діла до переживань якогось там шляхтича щодо його життєвої трагедії. Бо на той час «усі графи були в Парижі» або в сирій землі, а пролетарям не годилося стрілятися – не той менталітет, та й не було чим застрелитися.
Як тут не порадіти за інструментальну музику, яка є «річчю в собі» і не потребує зайвих пояснень і перекладів, та й цензура її не вчепить.
Читаючи текст, слухаючи пісню у виконанні Мечислава Фогга, розумієш, що це не просто пісня, що музика – не танцювальна, хоча й виконується як танго. Це – зріз духовності Польщі міжвоєнних часів, а саме – 30-х років, коли багато хто збанкрутував чи втратив свої накопичення через тотальну кризу, яка в ті роки охопила весь світ, за винятком хіба що СРСР та диких племен Африки і дельти Амазонки.
Пісня – це монолог такого собі шляхтича – без коштів, без маєтку, без можливості заробляти на військовій чи державній службі тощо. Він не може утримувати кохану жінку і розуміє її страждання через це. І тому відпускає її до іншого, багатшого, молодшого, якому щастить у житті і який зможе дати жінці те, на що наш герой уже не здатен. Тож у шляхтича є лише один вихід – стрілятися. Але як піти з життя, не попрощавшись зі своєю любов’ю? От він і молить її про останню неділю (мабуть, її вихідний день). І єдине прохання до неї – не турбуватися про нього, про його майбутнє (Шекспір, сонет 71 «Коли умру, оплакуй ти мене / не довше, ніж лунати буде дзвін…»).
Цей твір називають «макабричне танго» (макабричність – macabre, означає похмуру або жахливу атмосферу. Вікіпедія) під звуки якого було модним стрілятися.
Про ті часи є багато літератури та кіно.
Паралель – роздуми Рощина з «Ходіння по муках» Олексія Толстого. Згадаймо, як він розмірковує про подальші перспективи: батьківщину втратив, професія військового нікому не потрібна, бо до червоних не прибився, а свої ж білі стріляли в спину, засобів для існування немає, дружина зникла… Тож є три варіанти: зайнятися торгівлею, стати сутенером чи застрелитися. Для торгівлі треба мати багато оптимізму, сутенер з нього ніякий через блакитну кров та виховання, тож залишилося – стрілятися…
А тепер щодо «вдосконалення Шекспіра». Чи можна в текст вносити щось своє, яке розмиватиме суть, наприклад, про подарунок останньої надії, про благання повернути кохання тощо? Мабуть, що ні. Бо це буде не переклад, а чергове «стомлене сонце».
Зрозуміло, що при перекладі слід було максимально зберегти не тільки суть, а й еквіритмічність, бо текст має співатися, рими (там, де вони є в оригіналі), особливості будови. Слід мати на увазі, що текст писався в країні із впливом західної культри, де давно вже відмовилися від римування, та й у ті часи, коли не надто дотримувалися одноманітності в тексті.
При перекладі все начебто збережено.
Кілька слів про спорідненість мов – польської та української.
У якості тренінга я зробив переклад ще й російською. Ото була морока! Спробуйте перекласти «то остання неділя» російською! Нічого, окрім «то одно воскресенье» не вийшло. Але ж відтінок явно не той! До речі, інші, хто брався за цей текст, не перевершили мого перекладацього «шедевра»: у них вийшло «лишь одно воскресенье». От і маєш приклад щодо спорідненості мов. Українська корінням зрослася зі слов’янськими, на які російська має лише віддалену схожість.
То остання неділя…
Музика: Єжи Петерсбурські
Текст: Зенон Фрідвальд
(переклад: Олександр Архангельський)
Нащо шукати виправдань пізніх?
Отже, скінчилось все…
І хтось там ліпший, багатший, тебе в мене вкравши,
нещастя мені він несе.
В мене прохання, може, останнє:
вперше за стільки літ:
прошу я: дай же неділю, останню неділю, –
а потім хай зникне цей світ.
То остання неділя…
А для нас – розставання,
день розлуки й прощання
на вічний час.
То остання неділя…
Не жалій ти для мене,
ніжно глянь ти на мене
в останній раз.
Тих неділь у тебе ще багато.
Що мені лишилось? Тільки це…
То остання неділя…
Сни з уяви, із мрії,
щастя, радість, надії…
Скінчилось все…
Ти все питаєш, йтиму куди я?
Тільки ж куди піду?..
Я знаю, вихід єдиний, та тільки розмову
хіба ж то про це я веду?
Нині важливо: будь ти щаслива,
зайвих турбот не май.
Допоки доля розлучить і все закінчиться,
хоча б цю неділю ще дай.
То остання неділя…
А для нас – розставання,
день розлуки й прощання
на вічний час.
То остання неділя…
Не жалій ти для мене,
ніжно глянь ти на мене
в останній раз.
Тих неділь у тебе ще багато.
Що мені лишилось? Тільки це…
То остання неділя…
Сни з уяви, із мрії,
щастя, радість, надії…
Скінчилось все…
Варіант останнього катрена:
То остання неділя…
А для нас – розставання
і навіки прощання.
Скінчилось все…
По тексту підрядника. М.Фогг повторює приспів без змін.
«To ostatnia nedzela» (1936 р.) (в класичному виконанні Мечислава Фогга)
Teraz nie pora szukać wymówek:
Fakt, że skończyło się.
Dziś przyszedł inny, bogatszy
I lepszy ode mnie,
I wraz z tobą skradł szczęście me!..
Jedną mam prośbę, może ostatnią,
Pierwszą od wielu lat:
Daj mi tę jedną niedzielę,
Ostatnią niedzielę,
A potem niech wali się świat!..
To ostatnia niedziela,
Dzisiaj się rozstaniemy,
Dzisiaj się rozejdziemy
Na wieczny czas.
To ostatnia niedziela,
Więc nie żałuj jej dla mnie,
Spojrzyj czule dziś na mnie
Ostatni raz.
Będziesz jeszcze dość tych niedziel miała,
A co ze mną będzie, któż to wie…
To ostatnia niedziela…
Moje sny wymarzone…
Szczęście tak upragnione —
Skończyło się…
Pytasz, co zrobię i dokąd pójdę?..
Dokąd mam iść?.. Ja wiem:
Dziś dla mnie jedno jest wyjście,
Ja nie znam innego.
Tym wyjściem jest… no, mniejsza z tem…
Jedno jest ważne, masz być szczęśliwa.
O mnie już nie troszcz się…
Lecz zanim wszystko się skończy,
Nim los nas rozłączy,
Tę jedną niedzielę daj mnie!..
Підрядковий переклад:
Тепер не час шукати виправдання: зрозуміло, що все скінчилося. Сьогодні прийшов хтось інший, багатший і кращий за мене, і разом з тобою — він украв і моє щастя!
У мене є єдине прохання. Може, останнє… вперше за багато років: дай ти мені лише одну цю неділю, останню неділю, — а після хоч увесь світ нехай валиться!
Ця неділя — остання: сьогодні ми розлучимося, сьогодні ми розійдемося навіки.
Ця неділя — остання, так не шкодуй її для мене, глянь на мене з ніжністю, востаннє.
У тебе цих неділь буде ще багато, а ось що буде зі мною — та кому ж відомо…
Це остання неділя… Мої в мріях омріяні сни… Таке бажане щастя — закінчилося…
Ти питаєш, що я зроблю і куди я піду?.. А куди мені йти?.. Я знаю: тепер маю лише один вихід, іншого я не бачу. Цей вихід… утім, не будемо про це…
Одне лише важливо: ти маєш бути щасливою. Про мене вже не турбуйся … Але перш ніж все закінчиться, перш ніж доля нас розлучить, — дай ти мені тільки цю неділю!..
Ця неділя — остання: сьогодні ми розлучимося, сьогодні ми розійдемося навіки. […] Таке бажане щастя — закінчилося…
Олександр Архангельський.