У неділю 22 травня в бучацькому костелі Успіння Пресвятої Діви Марії було презентовано орган, щойно придбаний за зібрані громадою кошти. Також анонсовано на близьке майбутнє амбітну мету – створення тут зали органної музики.
Ця новина в декого, можливо, викличе реакцію подиву або скепсису. Зала органної музики під час війни, та ви жартуєте? Чи то справді актуально в дні, коли гинуть люди? Який в тому сенс?
Ні, це не жарт. І сенсів тут насправді можна простежити чимало, у чому нас переконує спілкування з натхненником згаданої ініціативи, Віктором Гребеньовським. У Бучачі він людина знана: музикант, менеджер культурних проєктів, засновник мистецької ініціативи «Арт-двір», лідер інструментального ансамблю «Опус» та громадської організації «Бучач-Арт», викладач Бучацької музичної школи, депутат міської ради та заслужений працівник культури України врешті-решт: «У Бучацькому костелі з 2009 року проводяться концерти, презентації, мистецькі події. З 2016 року костел є центральним місцем подій мистецького фестивалю «Дні Пінзеля». Саме тому багато років мене турбувала думка, що в костелі, який має ідеальну акустику, немає органа для концертів, і ми не можемо почути батька всіх інструментів. В результаті мою ідею підтримало багато людей…»
Мабуть таки українці, котрі зараз опинилися в дуже важких обставинах, все ж повинні проглядати свою перспективу майбутнього, «світло в кінці тунелю», наближати і творити її. Давати собі відповідь на питання, за що вони воюють, чого вони чекають після завершення війни. Це мало б додати їм сил та впевненості у собі. Просто миру і спокою на будь-яких умовах? Перемоги агресора і помсти над ним? Отримання максимальної фінансової та технічної допомоги для відновлення поруйнованої країни? А можливо, візії України у співдружності цивілізованих європейських країн ? Можливо – нової місії культури, діалогу, наведення мостів порозуміння між людьми та народами ?
Європейське співтовариство, до якого ми прагнемо наблизитися, і чиї цінності захищаємо у цій війні, побудоване на засадах поваги до розмаїття культур. І традиція органної духовної музики споконвіку властива культурі Центральної та Східної Європи. Присутня вона була і в Україні, найбільшою мірою – саме в Галичині та на Поділлі. Повертаючи органну музику до католицьких храмів, відновлюємо цю традицію водночас: і як сторінку історії свого краю, і як грань європейської культурної спадщини. Відтворюючи розмаїття та синергію культур Галичини, наближаємося до Європи.
Бучач відомий своєю історичною спадщиною, чим викликає чимдалі активніше зацікавлення дослідників, митців, літераторів та мандрівників. Успенський костел, збудований в 1763 році за кошти графа Миколи Василя Потоцького, скоріш за все за проектом Мартіна Урбаніка, або ж – за попередніми зразками проектів Бернарда Меретиннера, має статус пам’ятки архітектури національного значення. Як і світової слави бучацька Ратуша, він може вважатися одним з найкращих пам’ятників меценатської місії Потоцьких. До 60-х років минулого століття тут зберігався історичний орган. На жаль, інструмент не пережив добу войовничого атеїзму, відновити його тепер непросто.
Але, як з’ясувалося, для громади, згуртованої спільною метою та взаємною довірою, немає нічого неможливого, варто лиш почати і не зупинятися. Насамперед згоду на встановлення органу в костелі – з перспективою використання його як при літургіях, так на концертах духовної музики – надала тутешня громада РКЦ.
Віктор Гребеньовський з колегами вирішили розпочати проєкт з придбання електронного цифрового органу. Такий інструмент в доброму стані коштує 160 тисяч гривень і більше. На початку року було запущено кампанію збору коштів за методом «громадського меценатства». Меценатом майбутньої зали органної музики міг стати будь-хто охочий. Внести можна було будь-яку суму. Кожен, хто пожертвує суму в 1000 гривень, стає власником безкоштовного «срібного» квитка на органні концерти терміном на три роки, а за внесок 3000 гривень – власником «золотого квитка», в якого немає терміну дії. Справа пішла – ініціативу підтримали мешканці Бучача, інших міст, підприємці, волонтери, наші земляки, що перебувають за кордоном. Зупинити її не змогла ані пандемія, ані війна. Мабуть таки люди вірили – якщо за справу береться маестро Гребеньовський, вона приречена на успіх. В результаті було придбано цифровий орган JOHANNUS OPUS 35 DELUXE – інструмент професійного класу, якість звучання якого максимально наближене до оригіналу.
Наразі орган вже встановлено в Успенському костелі і 22 травня він вперше пробував свій голос у цих стінах. Вперше за багато років органна музика зазвучала в Бучачі у виконанні Віктора Гребеньовського, Роксолани Кіт, Соломії Саламанюк, в супроводі інструментального ансамблю «Опус» та співу заслуженої артистки України Фатіми Чергіндзії.
У заповненій залі костелу дякували також численним меценатам, а частина з них вже змогла отримали власні «золоті» та «срібні» квитки.
Як повідомив Віктор Гребеньовський, на даний момент ведуться перемовини з багатьма українськими музикантами щодо можливостей влаштування їхніх концертів у Бучачі.
Зала органної музики в Успенському костелі Бучача в перспективі може стати унікальною туристичною та мистецькою локацією. Наразі це перший прецедент такого роду на Тернопіллі, хоча органи колись звучали тут у католицьких храмах чи не в кожному місті та містечку. Поки що відновити їх не вдалося жодній релігійній громаді, або державній установі: ані в Тернополі, ані в Кременці, Чорткові, Бережанах, Збаражі… Це справді непросто – адже відновлення класичного духового органу в залежності від стану його збереженості коштує десятки тисяч доларів.
І хоча орган в Успенському костелі звучав так би мовити в борг – повну вартість інструменту наразі ще не сплачено, тож збір коштів продовжиться – цього дня усі благодійні пожертви від слухачів концерту вирішено спрямувати на допомогу українському війську. У скриньці для пожертв зібрано – 13 915 гривень. Усю суму передано у волонтерський центр допомоги Збройним силам України.
Уявляємо, як Бернард Меретиннер, Йоган Ґеорґ Пінзель та усі Потоцькі цього дня раділи на небесах.
Олександр Степаненко,
Громадська організація «Гельсінська ініціатива – ХХІ»