Добрий смак – універсальний: настільки очевидний, що на ньому не наполягають і через нього не сперечаються. Всі інші смаки – від невиправданої залюбленості, сегментарного бачення й еґо…
1 спасівця. Культура тому й культура, що ніколи не нав᾿язується, не епатує, не силує… Її слід здобувати – як здоров᾿я, розуміння, відчування. Або жити без неї поміж культурних маркерів, віддаючись культу буденності, – перед порогом, що його культура давно переступила…
«Висотний» сон. Ходив, жив на якихось підхмарних котурнах. Люди були десь унизу, і вони, можливо, сприймали ті ходулі як височезні стовбури дерев або стовпи. Його на них пересування не помічали, бо рухався у такт зі всіма природними рухами і відрухами. То й добре – без обопільного ризику штовхнути, наступити. Але дуже кортіло почути чи роздивитися, що там, при обцасах котурнів…
Усі під знаком питання. В багатьох відношеннях. Однак це загрозливо тільки тоді, коли забуваємо про інші знаки, і передовсім – знак оклику й наголос…
2 спасівця. Фронт буденного життя і виснажливий, і не раз сповнений ризиків, а зрештою закінчується для всіх трагічно – з них нього повертаються…
4 спасівця. Вірогідна добрість питущих, принаймні деяких, котрі руйнують себе, щоб не руйнувати, якось по-своєму, інших.
Навіть лише для того, щоб просто вийти з дому, треба бути здоровим і щасливим.
Велеричні, патосні оцінки чогось вельми гідного завдають йому шкоди своєю неприродністю-театральністю – способом висловлення, розрахованим, інколи підсвідомо, на схвальне поцінування іншими вже самого висловлювача; це переважно похвала, яка здатна комусь перекрити шлях до бодай пізнішого осягнення хваленого…
5 спасівця. Кажуть, що собаки іноді стають вовками і внутрішньо вже не повертаються до собачого стану. В це легко повірити, знаючи людей, що ніби пси…
7 спасівця. Жити по-людському – передовсім належно сповнювати найнижче служіння самому собі…
Прагнення єдності по суті, якої неможливо досягнути, певно, роз᾿єднує людей на відносне благо…
10 спасівця. Припустімо, що всі дохристиянські й ранньохристиянські чуда, справжність яких безсумнівно визнаємо за тими давніми часами, в часи новітні сконцентрувалися в чуді людського добра, – завжди, якщо вдуматися, незбагненного, бо воно суперечить нашому тваринному началові, – вже ніби нечудесного…
Живий бік життя дуже неоднозначний…
12спасівця.Істини давно сформульовані, та якщо дбаємо про саморозвиток – мусимо знов і знову писати про них, виявляючи й поглиблюючи своє трактування вічних знань.
Античні сходили вгору, християни йшли і йдуть назустріч людині – Бог всюди й у всьому…
Святе Письмо вимагає трактування по духу, але найчастіше любо трактуємо його собі по череву.
Маю повагу й однаковий інтерес до всіх людських мов як до чистого дзеркала єства автохтонних народів світу – їхньої поезії…
14 спасівця. Чому майже не читаємо поетичних перекладів світової класики? Переважно тому, що їх автори-інтерпретатори не постаралися, маючи потужний інструментарій рідної мови, буквально перемогти авторів ориґінальних текстів. Інтерпретували ніби для німців, якщо з німецької, чи ніби для поляків, якщо з польської. А ті ж мають первинність… Ще й інтерпретували так, що, скажімо, зворотний переклад на ті мови, якби такий зробили, виявився б уже цілком негожим… Тому-то в рідній мові мусимо конче перемагати автора чужомовного ориґіналу! Можливо, й розбудовуючи, розпросторюючи перекладану метафорику…
15 спасівця. Гумор – це далеко не тільки жарт і веселе самопочуття; це, радше, загальний, сумарний, здоровий стан нашого єства, в якому усмішка і сміх мають своє місце; як, до речі, й зажура чи навіть сльоза. Його, гумор, певно ж і досі розносять людським організмом соки, передовсім кров (натяк на походження цього слова)…
«Гумористична поезія» – назва розділу в недавно читаній збірці гумору і сатири. Маю підозру, що не спокушений добірним поетичним словом загал не раз сприймає його як незрозумілий, а то й чорний гумор. Поєднання гумористики з поетичністю, мабуть, могло б стати своєрідною альтернативою… Такий, гадаю, шлях «Енеїди» Котляревського, що, не продовжений трагічно пасіонарним Шевченком, уже в середині минулого століття звівся до правдиво шедевральних метафоричних пасквілів Миколи Холодного на лукаво-криваву совєтчину.
Читаючи талановиті літературні пародії, завжди пересвідчуюсь, якою коштовною є засадничо штучна поетична річ, якою діткливою й незахищеною; і, бува, дивуюсь, як поезії вдається виживати в сучасному світі рукотворних цінностей; і розумію, що сила поезії – в її образній духовності, від образу й духа, а найбільше шкодить їй брак першого чи другого, – коли натомість вивищується багатоаспектний життєвий буквалізм, якого й покликана обжартовувати літературна пародія.
16 спасівця. Воріженьки, що їх згадуємо в державному славні, котрі здатні випаруватись, як роси від дотику сонячних променів, а отже, вдосвіта знову вкрити траву, – то таки наші, кожного з нас, воріженьки, і саме їх ми ще здатні (чи навіть мусимо) полюбити, відтак і молитися за них, – щоб вороги всього людства нас не здолали…
18 спасівця. Процес друкування помешкання на принтері 3 D потребує, гадаю, не тільки зацікавлених поглядів і захоплення суперсучасною технологією, а й термінового вироблення певних ритуалів – на зразок тих, якими супроводжується закладення та зведення звичайної хати, бо навіть у видрукуваній машиною – жити все ж таки живим людям…
19 спасівця. З написаного самим часом (швидше безчассям): «Я очі відкрила, а хати немає…»…
20 спасівця. Утримувач свого тіла…
21 спасівця. Багато галасу зі всього…
22 спасівця. Наздоганяючи себе у слові, маємо шанс бути важливими і правдиво корисними…
23 спасівця. Ми всі – у пошуках, більшою чи меншою мірою, замінників нашої внутрішньої сили, хоча мудріше було б роздобувати (хай і тяжко) середники підсилення духовної моці, яку вже маємо…
Не відаю, чому більшості з нас у розмовах так любо знову і знову перевертати гору…
24 спасівця. Мабуть, дві треті писаного нашими поетами – лише добра гімнастика літературних м᾿язів…
Мить творчості – єдина мить, що її репродуктивне повторення неможливе…
Навіть хвилина – це вічність, якщо проживати її по секунді…
Зазвичай найбільше вітань – із приводу родинно-житейських подій і релігійних свят, найменше ж – із приводу свят загальнодержавних, бо кожен спершу, як привітати іншого, зважує свою особисту причетність до настання такого свята, а це нелегко…
26 спасівця. Поезія – не рівень, не дах; це радше атмосфера – все вгору і вгору…
Особистість передасть себе таки не в професійно-улюбленому, а – в усьому доброму, що їй вдається; тим і залишиться.
27 спасівця. Не випадково наші найкращі політики (беру зо два-три століття) – письменники, журналісти, науковці, митці – люди для корінних, світоглядних змін, що й нині на часі; люди не прагматизму, який часто вироджується в перевагу власних інтересів, а – гуманної доцільності й корисності; люди, на жаль, ніколи належно не підтримувані загáлом…
28 спасівця. Вода з каменя – те, що поза межі можливого…
Дивна річ, але патріотизм зумовлений насамперед життєдайним материнством і жіночістю в цілому; своєрідним матріотизмом… Тож не біймося шляхетно вивищувати жіноцтво у статусі найбільшої м᾿якої сили людства, котра породжує життя, здатне і духовно преображатись, і збройно захищатися…
Нам завжди не вистачало – як ферменту становлення принципової нації – віршів гарячих, вчасних, правильних; тих, які не розходяться з доленосними подіями; мабуть, тому, що бракувало справді доленосних подій; але нині ситуація змінюється…
Читаючи ліро-епічну поему «Мотря» львів᾿янки Оксани Л., укотре подивляю твердість і водночас легкість її правиці з пером. Якщо деяке взорування – то маєстатичне: в ритміці за Тарасом Шевченком, а в образності й афористичності – за Ліною Костенко. Тематика надзвичайна: відданість родині й любов до України, що не завжди водно; жіноче кохання як героїзм, адже в найтяжчі часи, ще й до свого хрещеного батька – гетьмана Мазепи; постава неймовірної для тієї доби (яка, правда, у нас зблиснула бароковістю й раннім європейським демократизмом) жінки – рівноправної другині свого обранця; зрештою – високе прагнення розв᾿язку проблеми поєднання молодості зі старістю через мудрість єства.
29 спасівця. Велика спека… Природа захищається. А якщо карає, то цим самозахистом. Тільки так можна виробити імунітет. Взаємний…
31 спасівця. Наша воля – вияв духовності; наше зволення – підтримка тілесності…
Гадаю, усі народи – на дві половини: творящу і цілком інертну; важливо, щоб перша була спроможною облаштувати людське життя для себе і другої; Західна Європа і США десь такі.
Богдан Смоляк
Замість ілюстрації – етюд «Сяйливі сутінки» (акрил).