Я… гілочка-гагілочка
над пупляшком дитини…
Я – пісенька… Я – писанка,
колисонька Вкраїни.
Я визрію, я вимрію –
і дам життя росточку.
Я стільки зим у вирію
лежала в сповиточку.
Я вітречком овіяна,
я дощиком омита,
я зернятком засіяна
і в грудочку завита.
Я луч – від сонця спілого,
від кригоньки – скресання…
Бо я – від світу білого
і з Божого писання.
Як визрію, як вимрію
на себе шлюбні шати,
я вилечу із вирію
вам ве́сну приношати.
Курли, курли, веселики,
летіте, чорногузі –
на бджілоньки, на джмелики,
на дітки голопузі!
Гей, Леле, Леле, Лелечко…
Ясна пора лелеча!
На цвітень, на веселлячко –
рости собі, малеча!
Аби тобі з роси-з води,
аби тобі – не мілко…
А ти мене в танок веди
та й виведи… ягілку…
Ягілочка-гагілочка –
на гори і долини!
Я пісенька… Я писанка…
Колисонька Вкраїни…
Ірина Вовк, поетка, членкиня НСПУ.
(Зі збірки “…І ВСЕ Ж – НЕОПАЛИМА. – Львів: Логос, 2001)