квітень
пірнає дума в річку квітохору
й зове сологолосся в плин жадань
не увійде душа у часу рань
коли із цвітом днів не заговорить
–
***
козакує в космосі краси
краплеросся кольору коси
котра квітоголосом крилянь
кличе у колодязі кохань
–
***
доброокі крізь ці дні стежини
оджерелень спрагу безупинно
враз в майбутність поведуть стремління
як пташина щирості прилине
Впевненістьмиследуш привожне шепотіння
в молитвохрамі вічних сподівань
не може заглушити рев страшнющий
котрий чалапа із багном старим
–
***
летить крізь подив сонцеграйна птиця
свій дзьоб вмочити ув оту криницю
де невідоме у воді іскриться
й ховає у глибинах таємницю
–
***
мрійні квітоочі віток вишень
дивляться в безмежжя синьонеба
й на хмарині листу чари пишуть
ягодами днів нових від себе
–
***
незгасне світло рвійних весноднів
і течія одверто – барвоздвижна
відкриють невмирущу дивовижність
палітри митей тиші та вогнів
–
***
омежи надпотужних легкозгуб
собою й нурт всевладності не стане
якщо його не доторкнеться губ
цілунок віри із жаги устами
–
***
у двочовні через щодень ріку
він і вона пливуть у даль стрімку
котра веде через потоки літ
у невідомий стобентежний світ
–
***
вітродощу списи цей ґрунт зіницьпронзати хочуть й кинути всіх ницьта через невгамовне лютозлобере нас віра під своє крило
–
***
Не забудь – листки із древа-долі
світ фарбують у нестримний колір
але це збагне лиш соло віще
як воно відчує подих волі
–
***
руковіти молодого саду
доторкнулись шиби мого серця
що натхненно слухає рулади
солов’їв над пристрастей озерцем
–
***
новортвірне течиво із літер
тільки тому усміхнеться мило
хто свою в нім зрозуміє силу
й словом кроки через дні освітить
–
***
кружля оцього болю чорноптаха
й метає в тіло бомби – грудомахи
але усе ж влучають в нього стріли
аж зойкає бруднюще серце страху
–
***
барвозвуки неспокійних буднів
згаснуть назавжди у велелюдді
як не зможуть поступи шукання
подолати мріянь многотрудність
–
***
крахолюби з давнього болота
квакають усім жабино – рідно
що вони на сонечко подібні
але чаплі – миротворці проти
–
***
вантаж прожитих днів з горбища літ
душа на плечі взяла бо звав овид
на котрому ліхтарить всім маяк
зі знаком безкінченності огромів
–
***
весь луг в бджолиному полоні
й дарує людям квітожар
в якому радості нектар
буйнує в днинах невгамовних
–
***
вогнеподихи ночей і днів
в живочасу аорті гарячій
бачать барви сучасних означень
у кипінні тривожних неснів
–
***
джерельнострумна розмислів хода
до тернодолі у бентежній миті
помежи зваботанців злих оман
штовхає нас у вірочаклування
–
***
веснокелих див навколосвітня
алкоголить кроки всіх бажань
мушу увійти душею в квіття
щоб збагнути пісневирну рань
–
***
цей дивосміх із уст поезомови
не утече кудись за часогрань
бо струмування наших неминань
постійно кличе душу на розмову
Ігор Фарина.
Селище Шумськ на Тернопіллі