Василь Лило. Під щасливим небом України: твори для дітей. – Львів: СПОЛОМ, 2023. – 64 с.
Процес пізнання дитиною навколишнього світу речей надскладний і потребує нашої найпильнішої уваги, адже «…чарівний світ дитинства оповитий таємницями, несподіванками та спраглим пізнанням навколишнього світу». Дитина народжується з готовим до пізнання мозком. А вже від нас значною мірою залежить, чим ми його наповнимо. Андрій Содомора переконаний: «Скільки чого тримаємо у памʼяті – стільки знаємо…» А академік Олег Кришталь стверджує: щоб не втрачати мозок, цей найскладніший і найдивовижнішій пристрій мусить працювати за призначенням. Мозок стимулює: читання, письмо і все, що спонукає до роздумів: «Вишкіл він не пропускає / І ще друзів залучає».
«На світі дуже багато людей, яким ніхто не допоміг пробудитися» (Антуан де Сент–Екзюпері, «Планета людей»). А може, людство у своєму розвитку й досі залишається з дитинним розумом сну немовляти? В цю книжку увійшли вірші та оповідки про чарівний світ дитинства, щасливе життя під мирним небом України. Але ж нелюди віроломно позбавили наших дітей, весь народ щасливого життя. Щастя – це коли не стається того, чого не мало би статися. Сталося… Скроплена рясним дощем-кровʼю наших воїнів світла українська земля промовляє до нас їхньою жертовною любовʼю до України, волі і взиває до наших сердець, щоб не розірвалася духовна нитка життя з Богом. Пригадалася думка Любомира Сеника з його книжки «Райський світ»: «…людство на Землі загубило свою божественність… У нас так кажуть: Бог – у людині, людина з Богом». Бог у людині…
В наш час виховання, формування світогляду молоді – це один з основних засобів уникнення глобальної катастрофи: «Від Арістотеля до Томи Аквінського досконалістю вважали мудрість, що виникає з досвіду і стосунків з іншими людьми, через які доброчесне життя пізнається на прикладі. Ключ до нашої досконалості – не генна інженерія, а виховання ХАРАКТЕРУ» (Стівен Пост. У кн. Мічіо Кайку, «Фізика майбутнього»). Тому кожна книжка українською мовою є цеглинкою в фундаменті величної України. Вона мусить навчати дитину (дорослих також) любити, думати і бути вдячною. Все інше здобувається тяжкою щоденною працею: «Ми не досягнемо жодної з інших цілей, якщо забудемо, що мета освіти – збагачувати розум і душу живих людей» (Кен Робінсон і Лу Ароніка, «Школа майбутнього…»).
Здебільшого дитячі книжечки – це кольорове мальовидло. А де ж СЛОВО? Не забуваймо, що «…найбільше диво, яке покликане плекати в людині людяність, – Слово…» (Андрій Содомора). Тож помандруймо сторінками книжки чарівного світу дитинства, щоб на крилах поезії пізнавати речі правдивого і щасливого світу під небом України з допомогою СЛОВА рідної мови.
Найбільш божественною річчю для дитини є любов, насамперед – любов до матусі:
Хто на світі наймиліший?
Хто на світі найдобріший? –
Мама, не хто інший.
Дітей потрібно навчити думати. Думка мусить випереджати дію («Небезпечна знахідка»):
Пішли діти на майданчик,
Щоб погратися у мʼячик,
І гранату там знайшли –
Бойову РДГ-3.
Петрик хотів у війну гратись,
Клим сказав до рук не брати.
Всі в поліцію пішли,
Розказали, що знайшли.
А ось вірш, що навчає дітей бути обережними, оскільки світ зла підстерігає людину на кожному кроці:
Вовк побачив пʼять зайчат,
Бо з трави вуха стирчать,
Хтось зайчаток налякав –
В лісі гілочку зламав.
А ви, дітки, здогадались,
Чого зайці налякались?
Пригадався один з віршів Миколи Вінграновського, який і дорослих спонукає до роздумів:
Вві сні наш заєць знову задрімав.
Якби не в сні, то де б йому дрімати?
На теплу землю вухонько поклав
І серце своє заяче під лапи.
Вслухаймося, замислімося: ЧОМУ зайчик приклав ВУХОНЬКО до землі, а СЕРЦЕ під лапи???
Українці споконвіку виховували своїх дітей так: це можна, а цього не можна, так гарно, а так не гарно:
Годі вже бешкетувати,
Краще книжечки читати,
Хоч букварика поволі,
Все, що вам задали в школі,
Треба все опрацювати,
Щоби добре вміти й знати.
Вже канікули минають,
В школі вас про все спитають.
Мусимо доконче брати на себе відповідальність за все, що робимо, щоб наші думки не були позірними, бо записані слова не для розваги – тож хай вони допомагають дітям, молоді наблизитися до розуміння сутності речей…
У світі слів…
У світлі слів…
До світла,
що у слові…
(Андрій Содомора, «Серед рядків і давніх, і нових»).
«Крах Цивілізації розпочинається з профанації СЛОВА. Се триває не рік і не два. Навіть не століття-друге. Се просто триває…» (Євген Баран, «З “Книги живих”). До слова (тим паче поетичного) потрібно ставитися відповідально і з повагою: «Не слово при людині, щоб бути словом, а людина при слові, щоб бути людиною» (Андрій Содомора, «Поезія. Проза»).
Майбутнє України – наші діти, які зростають у слові рідної мови: «Бо ми діти найдорожчі, / Бо ми діти найсолодші»… Слово, думне слово, його таїна про божественне і земне дивовижно, гіпнотично оживає в кожному рядку поезії, прози, спонукаючи читача до глибинного осмислення, воно ж бо засвідчує, що так народилися всі відомі людям світи, які немислимі без СВІТЛА і СЛОВА: «І сказав Бог (СЛОВО. – Б. Д.): “Хай станеться СВІТЛО!” І сталося світло» (Книга Буття 1:3).
Тож хай книжка Василя Лила знайде дорогу до вдумливого читача і допомагає дітям пізнавати світ речей таїни енергії СЛОВА любові, бо ж виховані добротою «Вони чемні і привітні, / І поганих слів не знають, / Помагають людям літнім, / І малих не ображають. / Помічники вони гарні, / До роботи усі звикли, / Менші – Павлик і Данило / З них беруть хороший приклад».
Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів