Книжка Віктора Палинського „Естетика антивійни, три есеї”, Львів, „Камула”, 2024 р., у певному сенсі експериментальна. Націлена, як літературна аналітика, на видання щоденникової прози Богдана Смоляка „Моя найбільша війна. Рік 2022: роздуми і відчуття” (Львів, „Апріорі”, 2024 р.) Добрий прецедент…
В. Палинський, з притаманною йому настирливістю, шукає нових форм і змістів, аналізуючи тексти, які позначені талантом автора і самобутнім способом подивування читальника.
Книжка „Естетика антивійни…” не так обсяжна, як задана метою саме у трьох рецензійних есеях („Уроздумах і відчуттях…”, „Правдива вість”, „Реалії уяви”) спробувати інтерпретувати нові тексти згаданої книги Смоляка, названі автором „засадничою есеїстикою”.
Палинський зближається з тим, що, здавалося б, в недосяжних глибинах. Письменницькі „щоденникові” міркування та відчуття – тут „як одкрита душа під час молитви”.
…Автор ретельно помічає, де у Смолякових есеях, на тлі письменницької публіцистики, проступає й художнє мислення, разом з тим – і поезія.
Цей народ сам себе
прибивав до хреста,
і оплакував довго
себе самого,
і нарешті, собі ж наказав:
„Перестань!”,
і воскрес для життя.
І для Бога.
Не проминув рецензент насамкінець зробити заувагу: „Книга заслуговує на найвищу преміальну фіксацію. Ось такі реалії уяви та відповідальності”. Приєднуюсь, бо й у цьому Віктор Палинський має слушність.
Мирослава Данилевська-Милян, письменниця