(виступ Ігоря Павлюка на З’їзді Національної федерації державних поетичних товариств Сполучених Штатів Америки (National Federation of State Poetry Societies), 9 червня 2024 року)
(авторський переклад з англійської із певними скороченнями)
ШАНОВНЕ ПОЕТИЧНЕ ТОВАРИСТВО!
Мої сердечні вітання всім професійним поетам і любителям поезії світу і Всесвіту, зокрема президенту Національної федерації поетичних товариств Сполучених штатів Полу Форду і його першому віце-президенту пану Джозефу А Кавано з вдячністю за творчу дружбу зі мною протягом року, публікацію розлогого інтерв’ю зі мною в літературному журналі Асоціації поетів штату Флорида, присвяченому поезії і поетам Флориди «Poets & Poetry» (вересень-жовтень 2023 р.).
Дякую за запрошення виступити на цій почесній зустрічі.
Поети всіх країн, давайте об’єднуватися, коли політики і навіть церковні ієрархи не знаходять спільної мови.
* * *
Моя мама померла, народивши мене в 1967 році, через кілька днів після того, як я народився… А стародавні вікінги прирівнювали жінку, яка померла під час пологів, до воїна, який загинув у чесному бою. Тож моя мама – воїн!
І я буду говорити як син вічного воїна.
Мій виступ складається з трьох частин:
– про мій поетичний шлях
– про сучасну українську поезію під вогнем війни
– про дітей-сиріт та можливість допомогти їм жити
Тема мого виступу: «ПИСАННЯ ПОЕЗІЇ ПІД ВОГНЕМ».
Під такою назвою, до речі, місяць тому я отримав українсько-британську антологію воєнної поезії, видану в Англії, де є і мої вірші («Сирени і дзвони», «Мамай», «Доля людства нині бродить в Україні», «Готовий жити…», «Із циклу «Весна і війна», «Людське», «Мінне поле», «Сповідь духовного воїна») розміщені з цією патріотичною фотографією, де я на творчій зустрічі в Німеччині:
Що означає «Писати під вогнем»? Іноді це буквально означає безсонні ночі, коли доводиться творити поезію під звуки тривожних сирен, за якими – вибухи і вибухова хвиля.
Наше місто Львів на заході України є набагато спокійнішим, якщо порівнювати з областями на сході та півдні. Саме тому наш Львів став хабом для біженців.
Однак, Львів безпечний лише відносно. За час війни було чимало випадків, коли у Львові розривалися ракети, у нас тремтіло скло у вікнах, а в сусідніх районах ми бачили грибоподібні пожежі.
Це місце, де в той час працювала наша донька. У день обстрілу там загинуло 10 місцевих мешканців, 45 отримали поранення.
29 грудня 2023 року, перед минулим Новим роком, над будинком, де ми живемо, вибухнула ракета – таке специфічне новорічне привітання. У сусідньому будинку вісім людей отримали поранення і один чоловік загинув. У нашій квартирі вибило віконне скло. На фотографіях ви бачите одне з пошкоджених вікон, а також скло на підлозі, на якому стоять домашні квіти – «руйнівна естетика війни», як зауважила наша молодша донька.
Постраждала і школа, яка поруч з нашим будинком. На сьогодні кожна сьома школа в Україні постраждала внаслідок війни. Понад 3 500 навчальних закладів були зруйновані в той чи інший спосіб, майже 400 – повністю знищені.
Наразі в Україні та інших країнах світу з’явилися десятки антологій як мистецьких рефлексій на тему сучасної «нашої» війни.
До багатьох з цих антологій увійшли і мої вірші.
На жаль, через об’єктивні обставини (жорстока війна в Україні) я не можу сьогодні фізично бути присутнім у США, хоча неодноразово відвідував цю поетичну країну.
Користуючись нагодою, хочу подякувати народу Сполучених Штатів Америки, зокрема українській діаспорі в США, за підтримку України, яка спонукала мене приїхати до вашої країни ще у 2020 році, але я не можу жити без України, бо органічний поет повинен жити там, де він народився і жив до п’яти років, коли формується його поетичний світ, його алхімія і метафізика…
Мої вірші перекладені багатьма мовами та видані окремими книжками в Польщі, Великій Британії, Росії, Франції.
На жаль, історія людства – це історія воєн.
А поезія – це антивійна.
Це магічна гра Універсуму із самим собою.
Екзистенційний парадокс полягає в тому, що під вогнем, в окопах, на тремтливій межі між життям і смертю створюються тільки молитви – тобто навіть атеїст починає вірити в Бога і розмовляти з Ним, Провідником і посередником між земним світом і Потойбічним.
Поезія стає психотерапією.
Поет або кличе до бою, або оплакує загиблих друзів.
Моя естетика почалася з прабабусі Ганни (народної поетеси, яка талановито розписувала яйця на Великдень, співала, розповідала казки), а етика – з бабусі Тані, яка замінила мені батьків, молилася і працювала. Потім були рідні по крові і рідні по духу люди… друзі і поети світу: Байрон… Рембо, від яких я вчився тексту і життєтексту… Я прийшов до моделі Бога, де вороги і друзі – одне ціле. І мій брат сказав: «Навіщо ти пишеш? Тобі за це не платять, значить, ти або дурень, або святий! «Я – дурень, який хоче бути святим…» І моя творчість – це, звичайно, молитва. Тому що за молитву мені не платять, але я благословенний спілкуванням з Творцем, співтворчістю з Ним.
Тобто зараз я більше подорожую у свій внутрішній світ, хоча колись мав творче щастя відвідати багато країн нашої спільної планети, зокрема Естонію, Грузію, Росію, Білорусь, Німеччину, Італію, Туреччину, Ірландію, Пакистан, Англію, Чехію, Швейцарію, Австрію, Чехію, Австрію.
Я також багато подорожував американським континентом, аж до Флориди, Тусона (штат Арізона), де моя дружина Людмила перебувала в університеті в 1999-2000 роках як стипендіат програми імені Фулбрайта.
А в сусідній Канаді (зокрема, в Торонто) похований брат моєї бабусі, пан Дмитро Сич, який жив і працював тут і став серйозним бізнесменом, що надіслав в Україну в 1970-х роках 1 мільйон доларів, але радянська влада відібрала ці гроші у нашої родини…
Я шанобливо ставлюся до американських письменників-класиків (Джек Лондон, Ернест Гемінґвей, Волт Вітмен…), цілісність текстів і яскраві біографії яких мотивували мене самого стати і бути письменником з цікавою біографією.
У 2011, 2019 та 2020 роках у США вийшли три книжки моїх віршів («Ловля омарів», «Артанія», «Сіль»). А зараз разом з чудовою індоамериканською поетесою Калпною Сінгх-Чітніс, яка живе і працює в США, ми готуємо до видання мою четверту книгу віршів у США, а я перекладаю її книгу і планую видати її в Україні. Це співтворчість, культурний обмін поетичною енергією, адже етимологія слова «поезія» – це творення. У своєму словесному прояві поезія для мене – це, в метафізичному вимірі, сплав несумісних енергій, в естетичному – музика, написана словами, в етичному – моральний кодекс творця релігії…
Мрію, що мої книги інших жанрів, зокрема художня та драматична література, також будуть перекладені та екранізовані в Голлівуді.
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА.
Українська література має глибоке і високе фольклорне коріння тем, мотивів, настроїв. Це тема окремого наукового дослідження. Наша народна та пісенна творчість визнана однією з наймелодійніших у світі. І хоча я не планую сьогодні читати вам лекцію з історії української літератури, зазначу лише, що її розвиток від першого поетичного твору «Слово о полку Ігоревім» (1185), через здоровий сміх Івана Котляревського і пророчий трагізм «Кобзаря» Тараса Шевченка, енциклопедизм Івана Франка, модернізм Лесі Українки йшов в унісон з розвитком європейської та світової літератури. Крім того, наша література пов’язана кровними узами з національно-визвольним і дисидентським рухом, тому письменники часто (як Тарас Шевченко і Василь Стус) були політичними в’язнями в конфлікті з іноземною тоталітарною владою, як і майже всі справжні поети всіх країн і народів, як і один з найбільших поетів людства – переслідуваний і замучений Ісус Христос.
Вельмишановний пан Джозеф А Кавано згадав мене тут у контексті найвищої літературної нагороди світу – Нобелівської премії, що є для мене великою честю. Хочу нагадати шановному товариству, що український письменник Василь Стус, а також наш письменник Іван Франко були номіновані на Нобелівську премію. Але Іван Франко помер у рік номінації, а Василь Стус загинув у радянській тюрмі за свої політичні переконання, також у рік номінації.
Така драматична природа нашої духовної історії.
Як і духовна історія людства в цілому.
* * *
Дозвольте мені нагадати вам ще раз.
Моя мама померла, народивши мене в 1967 році, через кілька днів… А стародавні вікінги прирівнювали жінку, яка померла під час пологів, до воїна, який загинув у чесному бою. Тож моя мама – воїн!
А Бог, як відомо, – батько сиріт.
Мій духовний родовід такий трагі-драматичний.
Не знаю, чи став би я поетом (істориком емоцій, посередником між просторами і часами), якби Бог так рано не розлучив мене з матір’ю, якій було лише двадцять сім років.
Тому, аналізуючи зараз, коли я сам став батьком двох доньок, а тепер ще й дідом онука, розумію, що Бог завжди опікувався мною в моєму земному житті, тримав мене за руку в критичні моменти мого життя, тому тепер, коли я виріс, хочу зробити щось приємне для свого Всемогутнього Отця: любити цей світ, який Він створив.
А кожен справжній поет повторює в мікромоделі духовну історію народу, до якого він належить, і всього людства, тому мій світогляд модернізується від поета-язичника до поета, який толерантно ставиться до всіх світових релігій, щоб врешті-решт стати просто поетом-творцем, співтворцем із Всевишнім.
У дитинстві мене і приваблювала, і лякала закрита кімната в нашій сільській хаті, потім наш двір, ліс, місто, інші країни, інші галактики…
Водночас мене тривожно вабив невидимий, нематеріальний світ бабусиних казок, молитов, світ добрих і злих духів, тобто Потойбіччя. Я почавописувати і переформатовувати все це в собі, ділитися своєю творчою енергією з людьми і став письменником. Це моя психотерапія. Молитва. Місія. Тобто творчість для мене – це боротьба зі страхом за допомогою любові. А оскільки абсолютна Любов – це Всесвіт, то моя поезія – це вічний Шлях до Творця для співтворчості з Ним. Ось мій короткий вірш про це:
* * *
Забув я віршів рвані клаптики:
В руці Творця моя рука…
Із Ним ми творимо галактики
І ДНК! –
сказав я на презентації Міжнародної швейцарської премії у 2021 році.
Але зараз триває війна.
Повномасштабна війна почалася для нас в ніч на 24 лютого 2022 року з телефонного дзвінка мого зятя – офіцера…
Відчуваю, що словами неможливо адекватно передати криваві жахи війни, втрату рідних, переважно молодих людей. Але продовжуєш писати, бо ВІРШІ СТАЮТЬ МОЛИТВОЮ…
Так, в Україні вийшла моя книжка воєнних віршів: «Танець Мамая» (Мамай – міфічний образ українського воїна), яка отримала серйозні поетичні нагороди в Україні.
Ось один з моїх віршів про нашу війну:
МАМАЙ
Битва.
Рано темніє.
В полі – привид Мамая.
Він вмирати не вміє.
Він між пеклом і раєм.
То співає, то б’ється,
То сміється, то плаче,
Як поранена птиця,
Характерник козачий.
Шрами навхрест у нього.
Семиструнна шаблюка.
Щось у ньому від Бога,
Щось у ньому від крука.
А кругом, на деревах,
Одноразові гнізда,
Пінопластові леви
Мерседесами їздять.
Він чужий цьому світу.
Він сильніший за нього.
Його зірка ще світить
На безсмертну дорогу.
І сміються людиська,
І кар’єри клепають.
Битва.
Вітряно.
Слизько.
В небі привид Мамая.
Поетичні антології, як я вже казав на початку, вийшли у 2022-2023 роках в Україні та по всьому світу.
Ось деякі з них, про які я зараз пишу статтю: «Весна озброєна: Антологія воєнної поезії», «Досвід війни: українські голоси. Проект соціальної дії», «Поезія без притулку: Антологія», «Між повітряними тривогами: Антологія воєнної поезії», «Нескорена Україна. Альманах», «Виявляється, ти був у підвалі маріупольського театру, Боже!» (проект Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка Національної академії наук України).
Багато українських поетів, серед яких Борис Гуменюк, Вікторія Амеліна, Ілля Чернілевський, вже загинули або зникли безвісти на цій війні, про яку я разом з іншими поетами 28 червня 2022 року дав інтерв’ю американському поетові Іллі Камінському для «Los Angeles Review of Books» під назвою «Вони бомблять місто. Я редагую вірші»: Розмови з українськими письменниками», в якій я сказав: «На вулицях розбомблених українських міст і сіл лежать тіла загиблих дітей з номерами телефонів на спинах, написаними їхніми матерями, щоб їх можна було ідентифікувати в разі загибелі матерів… Це поза межами літератури. Цей жах за межами Стівена Кінга. Тому в ці есхатологічні часи я все більше заглядаю всередину себе, розмовляю з собою, з Богом (тобто молюся), зі своїми предками і нащадками (своїми дітьми і онуком), тому що я набагато менше рухаюся в ці дні. Сам я, здається, не дуже змінився, хіба що більше молюся і менше сплю. У Львові зараз панує напружена тиша, яку розривають апокаліптичні голоси сирен, що закликають нас до бомбосховищ. Моє життєве гасло «Жити я готовий цілу вічність, вмерти я готовий кожну мить» тепер набуло більш концентрованого прояву, адже смерть людини і її близьких (що набагато страшніше) може принести ракета в будь-який момент, і це таємничим чином змушує мене цінувати кожну мить земного існування і думати про вічне.
Час зараз – це рідкий, кривавий космічний метал: важкий і швидкий водночас, як розлючений бегемот або танк.
Нам радять підготувати аварійну аптечку з найнеобхіднішими речами на випадок термінової евакуації під час повітряної тривоги. …І я чітко відчув, що найціннішим моїм майном є флешка з написаними, але ще не опублікованими книжками».
* * *
Я щасливий, що ще за свого фізичного життя потрапив у модель цього Духовного Закону як українець, як європеєць, як громадянин світу, Всесвіту.
Моя бабуся розмовляла з коровою і пташками.
А зараз я розмовляю з комп’ютером і з моєю покійною вічною бабусею, яка для мене є святинею… Бо в ХХІ столітті людина парадоксальним чином стає комп’ютером, а комп’ютер – людиною… А між ними – поет, який закликає колективний Розум Людства стати Богом, Творцем! Але не Штучним Інтелектом. Бо штучний інтелект не має душі.
Я вдячний Всесвіту за те, що він створив мене як поета, і я розмовляю з ним (тобто молюся) своїми книгами.
І якщо мої книги все ще подобаються людям, як це стверджують американські поети, я відчуваю відповідальність бути посередником між предками і нащадками, різними націями, людьми і Всевишнім, шукаючи їх об’єднуючі риси і толерантно доносячи їх в художній формі до якомога більшої аудиторії, як у цьому моєму вірші, який перекладений багатьма мовами і включений до шкільної програми в Україні:
ДІВЧИНКА
Плаче дівчинка боса
На бабусин поріг.
Розчарована осінь
Клигає по дворі.
На душі, прохолода.
Навіть півень затих…
– А кого тобі шкода?
Каже дівчинка:
– Всіх…
(Англійською цей вірш переклав Томас Мур (Дублін, Ірландія)
Як людині, яка виросла без матері, мені шкода всіх у цьому світі, як і цій моїй образній дівчинці.
Але крім того, що я молюся за сиріт, крім того, що я пишу вірші про сирітство, я дякую Богу, що дожив до дідуся і хочу реально допомагати дітям-сиротам, знаючи, як їм важко жити в цьому світі, не тільки духовно, а й матеріально. Особливо зараз, у час нашої жорстокої війни на виживання, коли багато дітей залишаються сиротами, втративши батьків на цій війні.
Саме тому я знайшов цей дитячий будинок на своїй батьківщині (Волинь), щоб допомогти своїм землякам – маленьким, хворим дітям-сиротам, які живуть у складних умовах війни.
Бог відповідає за їхню долю.
Тому я впевнений, що в Сполучених Штатах є люди, які не пошкодували б кількох доларів, щоб полегшити їхню долю.
Якби мама моєї мами (моя бабуся Тетяна) не всиновила мене після смерті мами, я був би серед цих позбавлених батьківської любові дітей, для яких купував печиво і цукерки, щоб зустріти їх, довго плачучи.
На жаль, таких будинків на моїй рідній Волині і в Україні сьогодні багато, і їхня кількість зростає, бо зростає кількість людей, які загинули в цій війні на священній землі України…
ЗА ДВА РОКИ І ТРИ МІСЯЦІ ВІЙНИ
545 ДІТЕЙ ЗАГИНУЛИ В УКРАЇНІ
1289 ОТРИМАЛИ ПОРАНЕННЯ
67 ТИСЯЧ ДІТЕЙ ВТРАТИЛИ БАТЬКІВ.
5,500 ДІТЕЙ СТАЛИ ПОВНИМИ СИРОТАМИ
2 000 ДІТЕЙ ВВАЖАЮТЬСЯ ЗНИКЛИМИ БЕЗВІСТИ (ДЕПОРТОВАНИМИ).
Українська дитина, поранена війною, знову вчиться їздити на велосипеді без допомоги рук:
Фінансова допомога не компенсує цим дітям нелегкої долі материнської любові, але, допомагаючи цим дітям, ми можемо врятувати земний світ від духовного, а відтак і фізичного знищення.
Ще раз нагадую адресу електронної пошти та номер телефону директора цього дитячого будинку, яких, на жаль, в Україні дуже багато:
На завершення пропоную вам популярну пісню на мої слова з моєї книжки для українських дітей «Сопілка»: https://www.youtube.com/watch?v=ZMFyC2-0nvU
Див. : https://nfsps.net/voices-set-free-presenter-information
ВІДГУКИ ПРО ВИСТУП:
* * *
Деякі з ваших віршів в “Артанії” нагадали мені про Масуо Басьо. Його пильне спостереження за природою і те, як він пов’язує її з людським життям, так надихає. Наприклад, вірш у вашій книзі, сторінка 30, “Осіннє літо”, має таке поєднання спостереження за природою та її ставленням до людини. Звідси я можу зрозуміти, чому ви хочете залишитися в Україні, землі, з якою ви пов’язані, а також з близькими людьми, які живуть там зараз або перейшли на інший бік.
Paul Ford
* * *
Приємно бачити, що ти здоровий і в доброму гуморі. І учасникам з’їзду дуже сподобався твій виступ. Ще раз дякую.
Kevin Campbell
* * *
Я хочу ще раз подякувати вам за чудову презентацію, яку ви зробили сьогодні для NFSPS. Ігоре, ви були таким відкритим і чесним з нами, а ваші слова були такими щирими, пронизливими і справжніми. Я ніколи раніше не спілкувався з людиною, яка живе в зоні бойових дій, і я захоплююся вашою вірою і здатністю продовжувати жити і робити все, що ви можете зробити, щоб радіти життю і віддавати світу, незважаючи на обставини, в яких ви опинилися. У вас стільки мужності. Ми в Америці дуже м’які в порівнянні з вами – ніхто з нас, живих сьогодні, ніколи не пережив вторгнення на нашу батьківщину. Ми не знаємо, як це – жити посеред війни. “Я більше молюся і менше сплю” з початку війни – це одна з ваших фраз, яку я ніколи не забуду. Я зробила так багато нотаток (я люблю писати нотатки старомодним способом, ручкою; як і ви, Ігоре, я також пишу вірші – ніколи не на комп’ютері), які надихатимуть мене і надалі.
Я також маю сказати вам, що кілька моїх друзів, які слухали вашу презентацію, вважали її найвищою (кульмінаційною) точкою з’їзду (як і я). Ми отримали дуже багато корисного. Як ми говоримо сленговою англійською мовою: You did good!!!
Lynda La Rocca