Ясінський Ю.В. Дійти. Поезії – Житомир: ПП “Рута” 2024. – 124 с.
Зізнаюся: спочатку думалося, що словесно “потанцюю” навколо тематичних нюансиків, бо ж у друці “Дійти” можна без особливих зусиль знайти вияви громадянськості, філософічності , пейзажності, любовності. А після цього, як гадалося, поведу мову про питання виражальності.
Але вийшло по-іншому. Через те, що теми творів часто-густо перепліталися завдяки природності висловлення думки. Вирішив, що все-таки варто наголосити на важливості образності поезомовлення. Бо саме вона найліпше свідчить про оргигінальність письма.
Тому й вважаю вкрай необхідними акценти на літературних тропах, згадках про “населення” книги, кольорових екстраполяціях. Не можуть залишитися поза увагою богошукальницькі мотиви і культурологічні наголоси. А хіба є не вартими углиблення автора у слововиявність та форми вираження?
Першими у цьому переліку стали літературні тропи, серед яких належні їм місця займають метафори, епітети й порівняння. Звісно, що кожен із цих підвидів має свої особливості, але без них не можливо уявити поетичність у цьому часовимірі.
Спочатку згадаємо про метафоричність поезомислення. “Гризуть підошви ламані дороги.” “Я цілу ніч думки свої гортав.” “Ніч пливе в тихім сяйві комети.”… Цей перелік образних вдатностей можна продовжити. Але не бачу потреби. Вже хоча б через те, що й процитовані рядки вказують на міцнющість переплетення реальності та уяви.
До речі, щось подібне чи не кожен угледить в деяких епітетах. Передусім тут маю на увазі взірці цього підвиду літературних тропів, які називають авторськими. Згадаю хоча б про такі словосполуки, як “палітра старих площ”, “пристрасті зоря”, “сподівань людських галера”.
Іноді чути думку що у сув’язі метафор і таких епітетів можливо, є раціональне зерно . Але це зовсім не означає, що вони перстають бути таким тропом. Між іншим, побутують ще й словосполуки на кшталт “холодний вітер”, “білий світ”… Коли зір натрапляє на подібні вислови, то хочеться побештати автора за банальщину. Але… Чомусь більше мислиться про доречність таких літеросплетінь у контексті написаного. Оскільки в даному випадку доцільність не викликає заперечення, то критична налаштованість щезає, мов білий туманець між яблунями.
Продовжать мову про літературні тропи наголоси на порівняннях. Передусім, мабуть, варто сказати про їхню різність. Адже серед них побутують фрази зі сполучниками типу “як“, “мов”, “наче”, “ніби” і т.п.. А поряд з ними бачимо рядки, де їх немає. По-своєму доповнюють цей виражальний ряд словосполуки з присутністю і відсутністю сполучників та подвійності у вигляді двох іменників, один з яких вдало пояснює інший: “ти землю як доньку свою обійняв”, “життя – одвічний марафон.” “їх думки – як проведіння Божі” ,“у темряві людство хворе промінить місяць-рентген”.
Не заперечую, що дані цитування розглядаю відокремлено. Аби підкреслити важливість існування вдалих висловів у текстах. Але не менше цікавими є літературні тропи у згадках про “мешканців” видання, до яких належать зорі і небесні світила, звірі і птахи, рослини і дерева. “І виблискує зорями ніч.” “Із зим вчорашніх йдуть на сонце діти.” “І промчати повз стайні на баскім коні.” “Руками розмина гіркий полин.” “Шумлять у височінь дуби,” “Кажани у верхах ширять коло”.
екстраполяцій. Правда, вони не належать до однакових за своєю сутністю , бо з “вини” версифікаторів співіснують однина та множинність поетичної барвистості. Наведу приклади, котрі підтверджують це. І спершу згадаю про рядки з подвійністю кольорів. “Що дощ нам принесе у світ багряно-сірий.” “Червоні гвоздики – на білий сніг.” “Не легко для тих, хто лиш чорним по білому”. Та й однина зацікавлює .“…очі пестять землю й неба синь,” “…морок ночі ніжить срібний пил.” “знову вийшов із-за хмар місяць білобокий.” “…від чорного ще більш чорніє сум.” “І лиш осінній плащ як суть у позолоті.” “І листопад з багряних літер у вічність добирає спів”…
Ще один цікавий нюансик. Літературні тропи, згадки про “мешканців” книги та кольорові екстраполяції однозначно належать до виражальних засобів. Але цього не скажеш про богошукальницькі мотиви і культурологічні акценти. Без них, звісно, не можемо уявити методи висловлення думки. Адже вони по-своєму промовляють про тематичність, належачи до філософської лірики. І це – не голослівне твердження. Звернуся хоча б до таких рядків: “Плекає, як спасіння віру в Бога.”, “Воля люду – божий знак.”, “Люди далі і далі від Бога, та все ближче до мертвих ікон.”, “Життя віддаючи за Бога й людину , несе на розп’яття прозірливі очі.” (Не скажу, що ці рядки явили надзвичайність. Але підкуповує природність звучання написаного бо, чого там гріха таїти, свого часу в поезомовленні панувала вимушена релігійність окремих авторів старшого покоління.)
Не можна залишити поза увагою і поетичну культурологію, тимпаче що вона зримо постає у своїй неодновимірності. Запам’ятаються, безумовно, вірш з епіграфом від співака Кузьми Скрябіна, присвяти Василю Стусу, Джордано Бруно. Побутують також згадки про письменника Миколу Куліша та режисера Леся Курбаса, які стали жертвами більшовицьких репресій.
Але, мабуть, було б несправедливо не згадати ще про одну присвятну галузку. Адже кожен уздрить прирочення пам’яті воїна ЗСУ Володимира Савченка, присвяти Михайлу Пендеруку, Володимиру Жлобіцькому, Борису Базьку (двоє останніх передчасно пішли у засвіти). Тимпаче, що у віршах такого плану існує чимало цікавинок: “та кров його сліпим вогнем омита воскресла у новий незламний дух” (з вірша “Автодафе” із згадкою про Джордано Бруно.) “Разом з жагою визрів щем” (з вірша “Він ріс із добрими казками”). “Вітер шарпав калину у лузі, шкріб, мов птах з перебитим крилом” (з вірша “Було сказано”, який присвячено Михайлу Пендеруку).
Своєрідним відсвітом поетичної культурології є підступи до крилатослів’я, про яке промовисто говорять так рядки, як “Ми, в більшості своїй, такі малі на фоні світової панорами”, “Із небуття спалахує буття”, “І понесу свій хрест як каяття”.
Але всі ці виражальні особливості не мали б помітного впливу та позитивного сприймання без орієнтації її автора на слововияви, які позначені неологічністю та рідковживаністю. Адже у книзі кожен знайде вдатності і на зразок: “світломить”, “обрус”, “витинанки”, “згубище”, “багряноповінь”, “погорда”, “скопище”, “сороковка”, “пустоколосся”, “заборознити”…
Книга “Дійти” вказує й на те, що автор намагається зацікавити читачів різністю форм, працюючи у традиційному ключі. Адже крім багатострофовиків існують восьмивірші та катрени. А, можливо, з часом з’являться рубаї, ронделі, сонети. Хотілося б упевнених кроків до білих віршів та верлібрів…
Але, на щастя, не це визначає лице книги. Бо є таки у ній те, що вабить. Принаймні автор цього відгуку спробував наголосити на важливості питань виражальності. Продиктовано це вірою у те, що вдатностей у наступних книгах з’явиться ще більше.
Ігор Фарина
Leave a Reply