(Не) бути Монро

Таємничий, загадковий, феєричний, неординарний, пристрасний, притягальний, привабливий образ Мерилін Монро не дає спокою мільйонам людей у всьому світі. Книжки, фільми, cтатті, дослідження її життя й творчості зацікавлюють митців за рубежем і в Україні. Жвавий інтерес викликає цей образ і серед драматургів, і серед режисерів, і серед акторів. Добре відома українському глядачеві п’єса Ольги Анненко “Поцілунок Монро” йде в режисурі Анни Глуховцової в театрі “Вільні”. Спілкуюся з виконавицею головної ролі у виставі  «(Не) бути Монро» Інною Поліводою.

– Чим Вас привабив образ Монро?

– Образ Мерилін Монро – дуже складна дискусія не на одну годину. Наведу цитату з опису нашої вистави: «Нею захоплюються, її обожнюють, їй заздрять, її засуджують, її бажають, її зневажають, її ідеалізують».

Насправді раніше я не особливо була знайома з біографією Мерилін, але мені дуже хотілося пізнати її глибше. Образ привабив мене перш за все, напевно, якраз цим овіяним невідомим, не лише зовнішнім шармом, а й тим, що ховається там, всередині. За “блондинкою з обкладинки” ховається тонка, самотня душа, жінка, що прагнула бути почутою, зрозумілою, коханою, захищеною. Ця контрастність мені здалась також надзвичайно цікавою і з акторського погляду. Для мене це спроба не лише зіграти, а й доторкнутись до історії жіночої самотності у світі ілюзій. Проте, було по-справжньому страшно братися за образ настільки видатної особистості. Я відчувала велику відповідальність і певний трепет — як ніби торкаєшся до живої легенди.

.

– Які улюблені пісні або фільми Монро знаєте, дивитеся, слухаєте, захоплюєтеся?

– Мені дуже близький фільм “У джазі тільки дівчата” — класика, де Мерилін змогла бути одночасно чарівною й вразливою. А з пісень — “I Wanna Be Loved by You” — вона стала не лише естрадним шлягером, а й символом її артистизму. Її виконання — це не просто спів, а мова почуттів.

.

– Чим актуальна Мерилін Монро для сучасних жінок і для сучасної української культури?

Монро — це не лише попкультурна ікона. Вона символізує боротьбу жінки за право бути собою — не маскою, не мрією когось іншого, а особистістю. У мене навіть є репліка в контексті, що я не секс-символ, бо «секс-символ – це річ, а мені не подобається бути річчю». Образ Монро — показує, що жінка може бути одночасно і сильною, і ніжною, вона є нагадуванням про те, що наша глибина не обмежується тим, що бачать зовні. Її доля була складною і сталася в інші часи. Я не можу засуджувати цю видатну жінку, загалом давати конкретні оцінки, але фактом залишається те, що це була, а може і залишається найкультовіша особистість в історії людства.

.

– Які труднощі виникали під час репетицій і постановки вистави? Як їх долали?

– Найскладніше було знайти той самий образ. Думаю, що досі його шукаю, це процес, і кожна вистава виходить справді трохи іншою. Насправді, під час підготовки вистави паралельно працювала над підвищенням свого емоційного стану і робила багато внутрішніх змін. Говоривши з собою, потім я говорила зі своїм персонажем, ми вели багато бесід і «допомагали одна одній» у моїх думках. Мені хотілося показати не тільки образ, знайомий публіці, а й глибоку, живу жінку, жити життя на сцені без осуду та іронії. Також велика робота була над пластикою тіла, вдома я дивилась фільми, репортажі, фото та тренувалась ходити, стояти та сидіти, тренувала міміку та жести. Образ завішений ярликами та оцінками, овіяний легендами, деякі матеріали суперечать один одному. Ми також мали різні суб’єктивні погляди та багато думали про те, як зробити не кліше, не висміяти у нашому жанрі комедії, не перегнути. Багато у чому допомогли тривалі розмови з режисером Анною Глуховцовою, численні дискусії, постійні занурення у матеріали про Монро – це дійсно була база, це був пошук. Ми граємо не просто її життя, ми граємо дописану альтернативну історію, але це все ще має бути образ Мерилін, тож було багато питань про те, щоб із цим робила саме вона. Загалом, я з великим теплом згадую наш репетиційний процес та вдячна усім, хто був у нього залучений, вдячна своїм колегам за таку спільну роботу.

.

– Які відгуки від глядачів отримували стосовно своєї гри у виставі?

– Я розуміла, що глядачі приходять із певним уявленням про Мерилін, і мені завжди трохи лячно не виправдати їхніх очікувань. Але відгуки у нас дуже теплі. Під час вистави глядачі і сміються, і плачуть, і захоплюються, і сподіваються, і може ще багато чого, треба питати у них. Ми хотіли зробити виставу динамічною та такою собі каруселлю емоцій, то ж за відгуками та реакціями глядачів можемо вважати, що напевно таки вдалося.

Спілкувався Ярослав Карпець

Фото театру “Вільні”