1
Бог на небі, на Землі — божки,
Які збирають із життя вершки,
І смертний гріх на тому, хто посмів би
Розбити їм назбирані горшки.
–
2
Такий-от властивий недолік поету:
Сприймає світ білий за чисту монету;
Для нього людська доброта —
Найвища ідея свята.
–
3
Є на життєвій шахівниці
І королі, і пішаки,
Шляхетні перші, другі ниці,
Але частіше — навпаки.
–
4
Кажуть, є десь правда, та не мож
Віднайти її серед вельмож;
Ба й бідняки, себе щоб підхвалити,
Часто нею нехтують також.
–
5
В’юном звивайся, каменем сиди,
Все по тобі зостануться сліди,
Які грядущим поколінням будуть
Розповідати про твої труди.
–
6
В кожного в житті свій оберіг
(Хто який придбав чи приберіг),
Одначе найміцніша сила духу —
То родинний батьківський поріг.
–
7
Візьмеш собі за ідеал
Найвищий пік чи перевал,
Гадаючи, що то твій порятунок,
А виявиться, він і є провал.
–
8
У небі лебедина реґата,
Мов кожен там лебідь у чині леґата*
Комусь, поспішаючи, вістку несе,
Але чи правдиву, відверто про все…
*леґат — папський посол
–
9
Доки патріоти по Європах
Сльози ллють по рідному народу,
Оборонці-ангели в окопах
Умирають за нашу свободу.
–
10
З моїх далеких із юначих весен
До мене в гості йде професор Лесин —
Літературознавець на всі руки! —
Сивочолий, мудрий бог науки.
–
11
У журавлиному ключі
Світанку віднайшлись ключі —
На струнах сонячних заграв
Весняний вітер вальс заграв.
–
12
Анумо, спробуй, хто з них, відгадай,
Господнього творіння брак —
Чи мільйонер, а чи жебрак, —
Якщо обидва знають лише дай.
–
13
Зеленню замаяна неділя,
Гордо розбуялося тройзілля,
Пелюстки розкрити поспіша.
То моя трояндова душа.
–
14
Хтось у Карпатах якір відкопав,
Який мільйони років там проспав.
То це ж які були труди Господні —
Підняти гори з моря преісподні!
–
15
Хто в дзвін з утіхи, хто у клепало,
Нещастя всяке зателепало:
Таки спіткнувся наш мучитель —
Учитель!..
–
16
Я на тій віковій висоті,
Із якої і грішні, й святі —
Всі здаються дрібними, смішними.
А що я? — Найсмішніший між ними.
–
17
Спалили Яна Гуса,
Немовби за Ісуса,
А сатана регоче:
— То як моя спокуса?..
–
18
Мерехтять у храмі вітражі,
А на них святі як сторожі,
Що стоять між Небом і Землею
На для нас невидимій межі.
–
19
Власне горе топить цей в горілці,
Той — у грі на скрипці чи сопілці,
Я ж пірну в трояндові сади,
Там собі сховаюсь від біди.
–
20
Бувають душі, ніби арматури
З іржавого залізного прута,
Тож ними нагороджені натури
На гнучкість не хворіють — прямота.
Омелян Лупул, м.Чернівці
***
Про Омеляна Лупула
Лупул Омелян Володимирович (01.08.1950, с.Раранча, нині Рідківці Новоселицького району Чернівецької області) – поет-байкар, лірик, прозаїк-романіст, автор віршів для дітей.
Головний редактор видавництва «Рута» Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича.
У творчому доробку Омеляна Лупула 37 книг, в яких автор піднімає вічні філософські, гострі суспільні й національно-державотворчі, морально-етичні та естетичні проблеми. Його тексти відзначаються згармонізованістю логічного і чуттєвого. Їх широкий тематичний спектр тісно поєднується з технічною досконалістю та образною витонченістю. У своїй літературній практиці автор презентує такі віршові форми, як хоку, танка, рубаї, септими, октави, децими, ронделі, ронсарові строфи, вірші у прозі тощо, в яких зріло, художньо довершено конденсує особисте сприйняття дійсності та виносить його на широкий читацький загал. Літературна критика та поціновувачі мистецького слова високо оцінили його роман у новелах «Світе білий – світе чорний» (2023 р.)
Вірші Омеляна Лупула, перекладені італійською мовою І.Трушем, вийшли в Італії в м. Ареццо (Chimere e poesie ucraine. – Arezzo-Italia: De Filippis Editore, 1992). Його поезії перекладені також молдавською та румунською мовами.
О.Лупул – дипломант 24-го (1996) і 30-го (2002) міжнародних поетичних конкурсів у Мілані, нагороджений медаллю міжнародного конкурсу «Мир 2002» (Італія), іншими літературними відзнаками.
Аделя Григорук,
письменниця,
заслужена працівниця освіти України,
членкиня НСПУ, НСЖУ
Leave a Reply