Розмалюю словами дороги
Назбираю у кожну клітинку
Найяскравіші барви любові,
Щоби потім в найменшу шпаринку
Їх побачить, зізнавшись у слові.
–
Обійму щось своє на світанні,
Задивившись душею у небо,
І, впіймавши себе на ваганні,
Зрозумію, що більше не треба!
–
Розмалюю словами дороги
І мені це, нарешті, удасться,
Щоб до нашого з вами порогу
Повернуло вкраїнськеє щастя!
–
Аби знаки усі на узбіччі,
Мов провісники, були відкриті
І світили над темною ніччю
Найяскравішим жовтоблакиттям!
15.06.2025
*
Мости
Ми усі прокладаєм мости
Від душі, що на струнах любові
Починає у тиші цвісти,
Розкошуючи щастям в розмові.
–
Ми усі прокладаєм стежки,
Хто які і кому як вдається:
Хтось гаптує яскраві рядки,
А у когось на клоччя все рветься.
–
Ми усі прокладаєм шляхи,
Заплітаючи в кожен надію,
Щоб селилися в гніздах птахи
І радів врожаям, той, хто сіє!
–
Ми усі — той маленький місток
До великої нашої МРІЇ,
Ми міцніші стаємо щокрок,
Бо по-іншому просто не вмієм!
–
Ми усі проростаєм із тих,
Хто вертався до свого порогу,
Прокладаючи вперто мости
І карбуючи мить Перемоги.
1.07.2025
*
Четверте літо
У надвечірʼї соняхи гойдались,
Жовтоблакиттям вимріявши тон…
Шукали місяць, небу усміхались
І шепотіли з вітром в унісон.
–
Ще у пелюстках тихо гомоніли,
Лишивши в травах літепла пісні,
Аж поки хмари нишком не присіли
На сонні квіти спомином про дні.
–
Минає літо, знов воно минає,
Квітує сонях, дощик п’є до дна…
Біда, що серпень знову поминає
Четверте літо вкрала ця війна…
1.08.2025
*
Моїй Україні
Твоє небо мені наймиліше,
Бо душі кольорами співає!
І повітря твоє тільки тішить,
Бо вже кращої в світі немає!
–
Твоє небо у кіптяві болю,
І земля твоя кров’ю стікає,
Хижим круком так люто по полю
Тая нечисть відколи літає…
–
Та усе ж я горнуся до неба
Моїх предків і жовтоблакиття,
A чийогось мені геть не треба
Ні у мріях, ні в снах, ні у миті!
–
Я тримаю у серці проміння
І незламності стигле колосся,
Бо міцне мого роду коріння
І вкраїнське моє суголосся!
–
Твоє небо — моє аж до скону,
Люба нене і доле-Вкраїно!
Наче ягода з пишного грона,
Я горнуся до тебе чаїно!
–
Твоє небо всміхнеться крізь болі
І народить земля знову квіти —
Новим світлом свободи і волі
Майорітиме гордо до світу!
16.08.23
Кемпно, Польща
*
Українська земля
Українська земля згорьована
Знов народжує мирний цвіт;
Кожна мить, що була врятована, —
У долоні щасливих літ!
–
Українська земля розхристана
Видихає той лютий жах
І збирає весь біль намистами,
Та над нею ще хижий птах.
–
Українська земля нескорена
Нездоланно вдиха весну
І народжує цвіт, незморена,
Одягає красу рясну!
–
Українська земля обпалена
Умивається в дощ слізьми,
Хоч уламками доль завалена,
Та щораз постає з пітьми!
–
Українська земля у лютому
Цвітом зболено все ж встає,
Бо, оспівана цвітом-рутою,
Ця земля і була, і є!
24.02.2024
*
Обійми України
Світанковий спів пташиний,
Українське рідне небо —
Це простори України
Пригортаю я до себе.
–
Кожен дотик цього ранку
І мелодію світання —
День новий стоїть на ґанку,
Вбравши віру й сподівання.
–
Дивовесно барвінкова,
Я твою вдихнула силу,
Мов вишивану обнову —
Силу роду загадкову!
–
Я з усіх отих співанок
Від пташиного світання
Обняла вкраїнський ранок,
Наче вперше — не востаннє!
11.05.2024
Інна Гончар.
—
Інна Михайлівна Гончар народилася 27 січня 1969 року у селі Коболчин, що на Сокирянщині Чернівецької області у сім’ї вчителів. Мешкає у м. Новодністровськ Чернівецької обл.
Член Національної спілки журналістів України (2008 р.), Національної спілки письменників У України (2023 р.), лауреатка обласної (тепер уже міжнародної) премії імені Ольги Кобилянської в номінації «Поезія» (2006 р.), міської (м. Новодністровськ) літературно-мистецької премії ім. Івана Нагірняка з відповідною медаллю (2021 р.) та обласної (м. Чернівці) імені Дмитра Загула (2024 р.).
Володарка медалей Всеукраїнського об’єднання «Країна» «На вірність заповітам Кобзаря» (2018 р.) та «Хрест громадянських заслуг» (2023 р.).
Авторка восьми поетичних збірок. Книга «Вірші цієї війни» відзначена Грамотою Міністерства оборони України (2023 р.) та обласною (Чернівці) премією ім. Д. Загула (2024 р.).
Leave a Reply