У львівському видавництві «ЛА «Піраміда»» готується до друку третя книга вибраних записок українського поета і науковця Ігоря Зиновійовича Павлюка, які він відверто пропонує любителям афористичних висловів, а також тим, хто із користю для свого духовного розвитку заглядає у творчу лабораторію митця і сплітає вінки із терну та лавру на Божій дорозі. Ця книга – хрестоматійний додаток до монографії Ігоря Зиновійовича Павлюка «Українська авторизована поезія: світоглядні традиції та тенденції», яка також готується до друку.
Перші два томи (Богоєднання. Записки поета Ігоря Павлюка: Книга перша / Ігор Павлюк / Худ. оформл. Віталій Бірчак. – Львів : ЛА «Піраміда», 2023. – 520 с.; Богоєднання. Записки поета Ігоря Павлюка: Книга друга / Худ. оформл. Віталій Бірчак. – Львів : ЛА «Піраміда», 2024. 520 с.») можна придбати на сайті видавництва: https://piramidabooks.net/pavlyuk-igor
* * *
Пропонуємо уривки записок із третього тому
– Найкоротший шкільний твір, написаний шведською школяркою Карін Ларсон, був удостоєний спеціальної премії. «Сократ був грецьким філософом. Він ходив серед людей і давав їм добрі поради. За це вони його отруїли».
– Святоша думає, що про нього думають інші, а святий думає про Бога.
– Справжній поет заповідається на воскресіння через 300 років (Христос, Джордано Бруно…), тому не дивуйся, що Тебе не люблять сучасники, діти, навіть онуки… Триста років має минути після твоєї смерті, щоби тебе канонізували.
– Справжній поет – маг! А поезія (як сплав несумісних енергій) – магія.
– Два брати: один п’яничка сільський, а другий – професор, світова знаменитість як поет. А завершення земного шляху те саме: «чотири дошки, землі трошки». Тим більше, що ще може діяти християнський принцип розбійника на хресті: брат-п’яничка може покаятись перед смертю – і потрапити у Рай, а з поетом ще не ясно…
– Я вже реалізувався як поет для сучасників. Треба йти із літпроцесу ловити рибу, збирати гриби, вирощувати квіти… І писати книги для нащадків…
– Історію не можливо знати, бо її переписують постійно. Її можна відчувати. Як поет я відчуваю історію (Всесвіту, Землі, людства…).
– Сьогодні людям хочеться все пояснити. Але якщо можна пояснити картину, значить це вже не мистецтво… (Огюст Ренуар).
– Я жив із глухонімими хлопцями в дитинстві. Вони були красиві, із Богом у серцях. А слів не говорили. Тобто не слово – Бог. Бог – Логос.
– Звідки радість добувати?
– мрія
– спогад
– молитва
– Досить мені членства в різних організаціях. Поет має бути лише з Богом.
– Інтернет не зближує. Це скупчення самотностей. Ми ніби разом, але кожен сам. Ілюзія спілкування, ілюзія дружби, ілюзія життя… (З Інтернету).
– Все має свій час: не може народитися дитина через три місяці, коли природа відміряла дев’ять. Так і поет не може стати легендою раніше, ніж захоче цього Універсум.
– Справжній поет лише той, який пише про себе і про те, із чим він органічно зв’язаний.
– У поезії є щось спільне із духовним пробудженням. Основна відмінність між поетом і святим, що дійсно живе в полі істини, в тому, що святий знає, з чим має справу, і що і як треба робити, щоб утримуватися в істині, а поет здебільшого стихійний, він – полігон, на якому зіштовхуються істина і цей світ, який живе, природно, за законами Князя цього світу (Блог Максима Павлова).
– Не кожен поет – святий, але кожен святий – поет.
– У селян є базарний день – коли вони продають продукти своєї праці. Навіть поет може мати базарний день – продавати свої книги.
– У кожного племені, народу є:
– Вождь
– Шаман
– Поет
Іноді вони міняються місцями.
Але нація розвивається ідеально, коли кожен із них виконує свою функцію: вождь займається матеріальними справами, шаман кличе до Бога, а поет – посередник між ними.
− Церква, як і поет, процвітає тоді, коли її гонять…
− Екклезіаст: «І поставлена дурість на високі пости, а гідні внизу перебувають».
− Поет – це той, хто поєднує фізику із духом (виходить метафізика), або хімію із душею (виходить алхімія). Читай книгу Яна Парандовського «Алхімія слова».
− З усіх митців, яких я знав, тільки бездарні були чарівними людьми. Талановиті живуть своєю творчістю і тому самі по собі зовсім нецікаві. Великий поет – справді великий – завжди виявляється прозаїчною людиною. А другорядні – чарівні (Оскар Уайльд).
– Два рази я переживав як поет: загинути в тайзі ше не реалізованим, а другий раз: боявся, що пропаде на моїй флешці мої ненадруковані книги. Тепер не боюся…
– «Ми пізнаємо людину не за тим, що вона знає, а за тим, чому вона радіє» (Рабіндранат Тагор).
– Як і чернець (монах) справжній хоче бути лише з Богом, усамітнюючись у лісах… так і справжній поет рано чи пізно прагне усамітнення…
– Зі мною постійно записник, де я записую враження і вірші, та хрестик (молитва) – зв’язок із Богом…
– Три рівні реалізації поета:
– поет-філолог (здібний поет)
– поет-ідеолог (талант)
– поет-міфолог-ідеолог-філолог (геній)
– Щоби писати, я маю бути залюблено-закоханим: у жінку, у природу, у Бога…
− Доки п’яниця шукає привід для випивки (День Рибака, День Космонавта…), то він іще Поет!..
− Підсвідомість – найбільший Поет (Творець): Цікавенно підсвідомість формує образи-метафори-коди-матриці. Моя тривожність наприклад формує три види снів:
– сниться лабіринт, із якого я не можу вийти
– сниться, що я загубив свої речі і не можу знайти
– сниться, що моє ліжко у готелі зайняв якийсь чоловік, і я не маю де спати…
– Поет – як годинник із маятником: розгойдує емоції і показує час.
– Як у доброго співака діапазон октав широкий, так і я поет із широким діапазоном і жанровим, і ментальним…
– Глибина – ключовий термін у літературі. Коли є глибина, то є іц висота, і ширина – як при вбухові потужного снаряда…
– Історію не можливо знати, але її можна відчувати.
– «У тебе, Павлюк, добра інтуїція. Скажи, будь ласка, коли закінчиться війна?» – запитує мене колега. «Інтуїція непримінима в дурдомі», – відповідаю йому я…
– Не можна воювати за свободу за рахунок насильства над власним народом.
− Навчіться НЕ подобатися, щоби не потрапити в «ментальну пастку».
– Політика – це оперувати країнами як людьми. А література – це стосунки із людьми, як із країнами.
− Простіть мене, дерева, що на книги мої потрачені… Простіть мене, зерно, насіння яблук – що я Вас з’їв. Простіть, недолюблені дівчата…
− Апокаліпсис прийшов дурний, А не страшний.
– «Якщо еліта, інтелектуальний клас вас сприймають, вітаю – ви банальний!» (Бернар Вербер).
– Сумні вірші загострюють симптоми душевних хвороб, щоби їх вилікувати.
– Ще раз відчув, що я щасливий, коли пишу вірша. Бо слово роблю Логосом, а Логос – то Бог. Тобто писання віршів – то ставання Богом…
– Болю не уникнути. Але страждати від нього не обов’язково (Буддійська мудрість).
– Гріш ціна твоїй мудрості, якщо ти страждаєш.
– Висота гори, на яку ти піднявся, вимірюється глибиною ями, з якої ти вибрався (Сократ).
– Я поважаю чужу музику, але танцюю під свою.
– На Божій дорозі поразок нема.
– Самотність – добре, коли ключ із твого боку дверей. Свобода (Почуте).
– Забанили мене на Фейсбуці, бо написав «ХРИСТОС ВОСКРЕС!». Кажуть, це не толерантно до інших релігій.
– Якщо література не прославляє Бога, то вона – туфта, яка нікому і нічому не потрібна. Або й шкідлива.
– Є жінки, які і на старості не прийшли до Бога. Це відьми.
– Чи може та істота, яку нація називає своєю совістю, писати пасквілі на того, кому заздрить?..
– Іуда був не просто зрадником, а зрадником-стукачем, зрадником за гроші. Гірший за стукача (донощика-пасквілянта) зрадник-брехун (той, хто бреше на людину, на яку доносить).
– Молитва – це хліб і вода духовні, а література – це спеції (перець, сіль, цукор)…
– Земля належить багатим людям, а батьківщина – бідним (Турецьке прислів’я).
– «Поезія – це щось більше, ніж самі поети, щось поза ними, понад ними! Перед нею безсилі революції» (Жорж Санд, З передмови до повісті «Мала Фадетта», 1848).
– Нестор Літописець, здається служив пером князям, а не народу. Тобто був книжником і трохи фарисеєм.
– Музика і математика… Їх люблять генії. Це Поезія у широкому значенні слова.
– Садити не важко. Пересаджувати тяжко.
– Динозаври були мудріші за людство: самі себе не знищили…
– Ключові слова мого світогляду: доброта і печаль.
– Тюрми і церкви. Де більше і щиріше моляться?
– «Важливий не розмір собаки в бійці, а розмір бійки в собаці» (Марк Твен).
– Міняти релігію свою і своїх предків на догоду політиці – це для мене з того ж етичного поля, що міняти свою маму на кращу (модерновішу, здоровішу, перспективнішу тощо).
– Зараз диявол у світі розвішує лозунги Христа.
– Тримайте вірність і щирість як найперші принципи (Конфуцій).
– Воістину, на світі є й трави, що не дають квітів, і квіти, що не дають плодів! (Конфуцій).
– Слова також умирають, хворіють, бувають у хорошій чи поганій компаніях…
– Не так соромся людської думки про себе, як бійся істини (Епіктет).
– Парадокс: чим далі ми від Адама і Єви, тим ближчі ми до них…
− Не було ще жодного великого розуму без домішки безумства (Аристотель).
– Я не те, що я роблю, я не те, що про мене говорять люди. Я – дитина Божа. Тому я те, ким вважає мене Бог.
– Треба постійно бути закоханим – щоби бути щасливим.
– Інколи мені здається, що Бог вирощує іншого Бога у Всесвіті, а ми (люди) – частина цього процесу…
– Термін «Література» має широке і вузьке визначення: усе, що писане літерами, або процес творення. Як і Поезія (мистецтво слова + сам процес творення).
– Творити – це катарсис, а співтворити з талановитими, мудрими людьми – блаженство.
– Білі ворони і чорні чайки – поезія.
– Помри вчасно – так навчає Заратустра (Ф. Ніцше).
– Лише той, хто не береже своєї душі, може стати справжнім Творцем.
– Чудовий устрій Космосу та гармонія в ньому можуть бути пояснені лише тим, що Космос був створений за планом Всезнаючої та Всемогутньої істоти. Ось моє перше та останнє слово (Ньютон).
– Витримаєш випробування тишею – витримаєш усе (Фуген Генкаку).
– Підлі та несподівані напади – ознака того, що ми добре впоруємося зі своїм завданням – бути добрими та підтримувати інших.
– Причина письменницьких трагедій. Жодна влада не завдавала письменникам стільки зла, як інші письменники. Якщо трохи покрутитись серед письменників, дізнатися, що вони один про одного говорять, то можна з упевненістю сказати, що письменницький світ – справжній серпентарій. «Володарі дум» – найнеприємніші люди у світі. Злість, заздрість, підлість та віроломство є в цьому середовищі звичайною справою (З Інтернету).
− «Живи так, як хочеш ти, а не як чекають від тебе інші. Не важливо, чи виправдаєш ти їхні очікування чи ні, помиратимеш без них. І свої перемоги здобудеш сам!» (Конфуцій).
– Ми починаємо молитися тоді, коли перестаємо засуджувати.
– «Подякуємо Богові за те, що нікого не можна змусити жити» (Сенека).
− Я вважаю, що справжня релігія – це добре серце (Далай Лама).
– Коли ідеш на принцип, не спіткнися об гординю. Добре сказано.
– Поезія – то історія людських емоцій, яку поет консервує, як консервують фрукти чи овочі для майбутнього. Консервує релігії, політику, бізнес… Все опоетизовує. Тобто сама есенція поезії – як рідина-консервант, у якій плаває те, що законсервоване… Тобто поезія – не вище і не нижче релігії, бо ж поезія – розчин, у якому консервується і релігія, і політика, і… все…
Leave a Reply