НЕЗНИКОМЕ

І. Розповіді тривають

…Одразу хочеться сказати, що тональні якості цих казкових розповідей – ліричні; посилюють й ориґінально вирізняють образи персонажів; дозволяють самозахоплено милуватись живими жвавими картинками, розчуленими та самобутніми водночас. Діалогувати з героями, саме там, де цього вимагають письменницькі акценти. Маю на оці розкішне видання казкових історій Віри Марущак «Розповіді тітоньки казкарки» (Київ, «Креативна агенція ‟Артільˮ», 2024 р.). Винятково вдале художнє оформлення книги-альбому закликає мене назвати одразу тут і художницю Лінк Керстін.

Книга, паралельно до форматних жирних шрифтів, дає й бездоганно виконані рельєфно крапковим способом тексти, набрані шрифтом Брайля. Розуміємо, – для незрячих людей. Це ставить книгу, аж ніяк не перебільшую, в ряд гуманно-гуманітарних сягнень. Що їх не аж так досить нині в книговидавничій сфері України.

Тут не промину зауважити, що проєкт втілено за повної підтримки Київської міської державної адміністрації, виконавчого органу Київської міської ради. Хороший приклад і для інших наших державних адміністрацій, аби втілювати ось такі гуманно-гуманітарні проєкти… Певне, що так.

.

ІІ. Чудесні перетворення

Зауважу, що Віра Марущак не конче дотримується канонів традиційної народної казки. Не намагається виписати все: аж до рамкової точності. Її герої не з᾿являються перед очі та в уяві читальника по черзі, подеколи як на театральній сцені. Вони живуть і потрапляють у пригоди гуртом. Вони – поруч один з одним. Вони здольні боротися за справедливість не лише для себе, але й для інших, малознайомих і навіть зовсім незнайомих. Ось, скажімо, в «Гусці-Боягузці» – цілі сцени розігруються на просторому селянському подвір᾿ї. Події розгортаються так, що звичайна перелякана Гуска з часом стає поважною Гусинею, авторитетною навіть для сусіднього дворища. Тут і дорослому читальнику є чого повчитися?.. А діткам, – що вже радості та захоплення й від безпосередніх кольорових супроводів! Уважай, дітвора уже втягнулася в запропонований світ «історій» та «замальовок».

.

ІІІ. Золото душі

Письменниця дитинно вірить у чудо. Намагається й читальника залучити до цієї віри. Промовляє довірливо, чесно, не ускладнюючи, але – й не простакувато… Скажімо, у казковій історії «Золоті тенета» вбачаю розповідь без зайвої дидактики; проте – так потрібну малюкові, який нещодавно звівся на ноги та пізнає світ, в тому числі, й через казку. Ось Орися, кмітливе й дотепне дівчатко, заприятелювала з Павучком, що виплітає золоту павутину… Вона знайшла справжнього друга, що дбає про неї: то ліжник сплете, то гамак золотий змайструє… А то й цілу барвисту картину витче… І усе це сприймається дівчинкою, як цілком звичне, як єдиносвіт, що супроводжує нас і додає «чудового» посеред буднів. Наділивши світ своїми власними якостями, Орися й ставиться до нього відповідно: як до побратима, посестри. Ненавмисно згадав (можливо, не дослівно) Людвига Феєрбаха – про те, що чудо є реалізацією природного, тобто людського, бажання надприродним способом.  Уже від себе, самоцитата: «…і у світі безліч таких способів».

.

ІV. Дивак

Герої казкарки Віри наділені яскравими індивідуальними рисами: неабияким розумом, кмітливістю, спритністю, хоробрістю та шляхетністю; силою, витривалістю та доброю душею… Проте є серед них й злі персонажі. Це робить «Розповіді…» динамічно-напруженими, очікувано-цікавими…

Ставлю помітку і на те, що рушійна сила вчинків персонажів – здебільшого благородна мета: прагнення пізнати довколишній світ, боротьба із лихими силами, які чинять зло людям. А є й такі «історії», як «Дивак». Тут – про Горобчика, який вигадував власне цікаві історії. Він ніколи не журився. І завжди мав веселі пригоди. Хоча б оця: в характерній оселі письменника. – Друзі його шукали… Врешті, він сам прилетів. І розповідь його була, як завше, захоплюючою. Дивак був дивним розповідальником. Також – майже письменником. А чому б і ні?.. У всіх, письменників, дивацтв вистачає… Скажете, у казках так не буває. А тепер буде! Сучасна казка.

.

V. Зрештою

Певен, що чудесне в природі – загадкове, непізнане, незбагненне, – має стосунок до рівня наших знань. А крім того – до нашої психіки, нашого сприйняття та проникнення. Французький філософ Дені Дідро якось зауважив: «Чудеса – там, де в них вірять. І чим дужче вірять, тим частіше вони трапляються». І у «Розповідях тітоньки казкарки» маємо чимало такої віри. Тим паче, що сама авторка – також Віра. І втілювачка сокровенних казкових бажань…

Споконвіків  було Слово… І, хто знає, можливо, воно було казковим  чи легендарним?..

Розповіді тривають. Коли у кожному слові є щось справжнє…

.

P. S.

Вдале оформлення «Розповідей тітоньки казкарки» В. Марущак дає мені можливість ще раз згадати про художницю видання Лінк Керстін. Її малюнки, створені на основі стилістичної манери «наїв», – проникливі та добрі. Звірята, Птахи, Люди знаходять спільну мову, аби жити й любити одне одного. Мізансцени нагадують талановито вироблене театральне дійство. Колорит – пастельний, ледь приглушений. Як у давньому українському малярстві. Авторка вибагливого дизайну – з околиць мальовничого німецького містечка Гайльбронна. Для неї зумисне було зроблено переклади «казкових розповідей» В. Марущак німецькою мовою. На жаль, у видання вони не планувалися. Можливо, колись?.. Переклади. Мій респект авторці-художниці та Вірі-письменниці!