Не кожен із літераторів візьметься за написання біобібліографічного покажчика. Для цього одного бажання замало. Потрібно добре продумати і систематизувати висвітлення життєвого і творчого шляху письменника, подати окремі його видання, рецензії на них. А це означає, що автор посібника насамперед сам повинен добре знати літературу, її теорію, історію, критику і бібліографію. І вже лише із таким відповідним багажем знань можна братися за науковий і методичний опис книг та інших видань.
Завдання бібліографії – оперативно забезпечувати інформацією різні групи читачів, задовольняти їхні потреби і запити. Саме на це й спрямовані зусилля відомого літературознавця Срібної Землі, досвідченого науковця, кандидата філологічних наук, доктора мистецтвознавства, академіка Академії наук вищої освіти України, Заслуженого діяча мистецтв України Івана Хланти. За останні роки він опублікував бібліографічні покажчики про Степана Жупанина, Володимира Ладижця, Петра Лінтура, Семена Панька, Дмитра Вакарова, Юрія Керекеша, Петра Угляренка, Василя Вовчка, Василя Пагирю, Миколу Рішка, Омеляна Довганича. Досвідчений бібліограф Іван Хланта розробив свій принцип побудови покажчика, який дає читачеві якнайбільшу інформацію та користь, якими можна легко і швидко користуватися і орієнтуватися у літературі.
А тридцять років тому в ужгородському видавництві “Закарпаття” побачив світ його біобібліографічний покажчик “Літературне Закарпаття у ХХ столітті”, який містить дані про 235 літераторів краю. Він одразу привернув увагу читацького загалу, і дотепер залишається неперевершеним, має неабиякий успіх серед науковців, викладачів вузів, студентів, учителів та учнів середніх шкіл, бібліотечних працівників, усіх шанувальників красного письменства. Наразі він став сучасною літературною енциклопедією Закарпаття. І не тільки…
У книжці вміщено творчі біографії літераторів краю. Кожна стаття подає стислі відомості про час і місце народження автора, його походження, освіту, трудовий щлях, громадську діяльність, а також твори, що вийшли окремими виданнями і рецензії на них. Відображено їх власні переклади та переклади їх творів іноземними мовами. Окремо виділено матеріали про життя і творчість письменників.
У передньому слові укладач Іван Хланта зізнається, що йому довелося переглянути літописи друку колишніх срср та урср, інформаційні видання літературознавчого профілю книжкових палат та суспільно-політичних, літературних і мистецьких періодичних видань України. Здійснено також посторінковий перегляд доступних видань першої половини ХХ ст., часів Другої світової війни та обласних газет повоєнного періоду: “Закарпатська правда”, “Советское Закарпатье”, “Молодь Закарпаття”, “Новини Закарпаття”, “Карпатський край”, “Срібна Земля”, “Карпаті ігаз со”. Частину матеріалів отримано від самих письменників.
Для зручності читачів, покажчик укладено за алфавітним принципом прізвищ авторів. Спочатку подається біографічна довідка із зазначенням місця народження, навчання та праці, наукових і почесних звань, нагород. Перераховуються видання та опубліковані на них рецензії, переклади іншими мовами. Усе це подано в хронологічній послідовності. У рамках кожного року в алфавітному порядку спочатку розміщені назви окремих видань, далі – публікації і передруки в періодичних виданнях.
Відрадно зазначити, що покажчик – це об’ємна науково – дослідницька праця, яка містить майже тисячу сторінок, включає відомості про літературних діячів краю – і не тільки тих, які тут народились і жили, але й тих, хто з ним у тій чи іншій мірі був звязаний. Серед них – Марійка Підгірянка. Вона, до речі, народилася в Білих Ославах Івано-Франківської області, але деякий час жила і працювала на Закарпатті.
Ще на початку 90-х років Іван Хланта сміливо наважився подати імена тих письменників, які за радянських часів вважалися “ворогами народу”, були заборонені і викреслені комуністичним режимом з історії української літератури. І серед них прозаїк, драматург, літературознавець, перший президент Карпатської України Августин Волошин, поет Іван Ірлявський, прозаїк Юрій Станинець, прозаїк і перекладач Андрій Ворон, учасник правозахисного руху, поет, публіцист Йосип Тереля.
Зокрема, Йосипу Терелі присвячено дві сторінки. Із них читач дізнається, що Йосип Михайлович народився в селі Келечині Міжгірського району на Закарпатті. Він відомий в’язень більшовицьких таборів. 23 роки переслідувався органами безпеки, багато разів ув’язнювався. Сидів у Володимирській в’язниці у Москві, мордовських та пермських таборах суворого режиму. Після семимісячного ув’язнення в Мукачеві чотири роки був ув’язнений в одиночній камері у Дніпропетровську. Намагаючись зломити його волю, кілька років його “лікували” у психіатричних лікарнях тюремного типу у Берегові, Сичівці, Челябінську, Вінниці, Дніпропетровську. Він писав публіцистичні статті. Видав книги “Чорне і біле” та “Царство духа”.
У передньому слові до покажчика “Від укладача” Іван Хланта пише, що нині життя висуває невідкладні завдання – створення сучасних чітких обгрунтованих праць з різних питань літератури, особливо робіт широкого узагальнюючого теоретичного та історичного плану, для розкриття закономірностей розвитку літературного процесу.
“Звичайно ж, – йдеться у передмові І. Хланти, – усе це неможливо здійснити без всебічного вивчення всієї сукупності фактів, що складають основу будь-якої науки.
Успіх у дослідженні літературного життя Закарпаття великою мірою залежить від підготовчих робіт, передусім від наявності грунтовних бібліографічних покажчиків друкованих джерел. Адже відомо, що кількість творів художньої літератури, літературознавчих і критичних праць, розкиданих по численних збірниках та періодичних виданнях, за останні роки нагромадилася дуже велика і далі зростає з такою швидкістю, що орієнтуватися в цьому потоці без бібліографічної допомоги просто неможливо”.
Іван Хланта наголошує, що окремі публікації бібліографічного характеру з’являлися й раніше. Досить згадати працю І. Гарайди та М. Лелекача “Загальна бібліографія Подкарпаття” (Ужгород, 1944. – 151 с.). Заслуговуючи в основному позитивної оцінки, ця праця лише принагідно фіксує творчість письменників, якоїсь окремої рубрики для них не відведено. Проте повне уявлення про літературний процес дає висвітлення діяльності не тільки видатних письменників, а й рядових літераторів. Ось як висловився про цей предмет І. Я. Франко в рецензії на працю О. І. Франко в рецензії на працю О. І. Левицького “Прикарпатська Русь в ХІХ в. в біографіях”; “По моїй думці, дуже пожадане, щоб біографічний лексикон давав нам звістки про всіх людей, що чим-небудь визначилися в нашім житті, нехай це буде й найдрібніша заслуга. Тільки маючи відомості про найбільше число дрібних і зовсім дрібних діячів, ми зможемо осягнути оком у глубінь народного організму, в ті найдрібніші пружини й мотори народного відродження, зможемо відповідно оцінити праці й заходи видніших діячів або доленосність елементарних, масових рухів. Власне, чим повніший з того погляду лексикон, тим більше його вартість”.
Звісно, написати збірник були намагання і раніше. Так, у покажчику “Письменники Закарпаття”, який побачив світ 1958 року, включено відомості про 12 майстрів пера. А в другому виданні “Письменники радянського Закарпаття”(1960 р.) укладачі Т. Акопова та В. Поп подали відомості про 21 письменника.
І. Хланта пішов значно далі. У покажчику “Літературне Закарпаття у ХХ столітті” систематизовано й висвітлено різноманітний матеріал красного письменства краю 1900 – 1994 рр. Здебільшого тут названо прізвища тих, хто опублікував одну та більше книг. Серед них – і ваш покірний слуга – В. Ш. На той час у поличці “Карпатського краю” було видруковано мої книжечки – оповідань “Сльоза лелеки” та казочок “Як Осел вогонь сховав”. До того ж, я вже був автором збірок “25 казочок для маленьких діточок” та “Розбиті серця”. Іван Хланта коротко подав мою біографію та зробив перелік видань, де друкувалися мої перші твори. Це газети “Молодь Закарпаття”, “Новини Закарпаття” та щомісячник Українського республіканського відділення дитячого фонду “ХХІ вік”.
Мирослав Аронець у матеріалі “Залюблений у бібліографію”, який вміщено у газеті “Срібна Земля”, назвав покажчик Івана Хланти “фундаментальною працею”, яка “складена на рідкість вичерпно і свідчить про прекрасне знання упорядником літератури рідного краю. Книжка розширює наші уявлення і знання про творчу діяльність прозаїків, драматургів, літературознавців, перекладачів, фольклористів Закарпаття протягом ХХ століття. Вона стане одним із стимулів поглибленого вивчення їхньої художньої спадщини. Цільова настанова видання – виховання почуттів національної гідності, любові до духовних цінностей нашого народу”.
Високої думки про безцінні труди Івана Хланти був лауреат Шевченківської премії Петро Скунць. Свою статтю у газеті “Срібна Земля” він так і назвав: “Хто знав би про таланти, якби ми не мали Івана Хланти?” Мова йде про покажчик “Літературне Закарпаття у ХХ столітті”. Мовляв, Іван Васильович ніколи не цурався “найчорнішої” роботи… Він трудяга. Бо хто ще міг би займатися за безцінь такою марудною справою, як укладання бібліографічних довідників наших письменників?
Петро Скунць був дуже радий за Івана Хланту. Казав, що обрав він в житті єдине, що варто обирати: труд, одухотворений труд. Навіть присвятив йому, відомому українському літературознавцю і фольклористу, такі поетичні рядки:
Занадто плодяться таланти,
страшні в амбіціях своїх,
але якби не мали Хланти,
тоді ніхто не знав би їх.
Насправді так воно і є! Бо саме Іван Хланта протягом уже кількох десятиліть вводить у контекст української культури письменників рідного краю. Книга вже давно стала бестсерелом. Автор вніс вагомий вклад у справу національного самовиявлення та самоусвідомлення, своїм непересічним, самобутнім і неординарним талантом будить почуття національної гідності. У бібліотеках вона зачитана майже до дірок.
Звісно, тепер покажчик вимагає доповнення і розширення новими іменами! Бо із тих пір, відколи він побачив світ, спливло чимало часу. За 30 років багато чого змінилося. Як змінилося і саме життя!
Василь ШКІРЯ,
м.Іршава,
Закарпатська область
Leave a Reply