День захисту дітей у Німеччині святкують двічі на рік. 1 червня присвячене правам дитини. Передвісником свята стала Міжнародна конференція Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, що проходила в 1925 році у Женеві та була присвячена питанням благополуччя дітей.
З вересня 1954 року ця подія носить офіційну назву – Всесвітній день захисту дітей. Її ініціатором стала Організація Об’єднаних Націй, була прийнята Конвенція яку ратифікувала 191 країна світу, вона включає в себе основні права найменших членів суспільства та проголошує обов’язок країн-учасниць організації поважати й забезпечувати їх. Конвенція визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для її всебічного розвитку.
Вересневого дня в одному з найкращих парків міський гурток Молодіжного кільця Гайльбронну (Stadt-Kreis-Jugend-Ring), провів дитяче свято.
Пфюхлпарк зустрів наймолодших жителів міста – матусь, татусів бабусь і дідусів – різнокольоровими привабливими палатками. Серед них було поставлено і намет членами Німецько-українського товариства на чолі з головою Анастасією Козак. Цьогоріч фестиваль пройшов під девізом: “Найменші – найбільші”. Це було справді так. Дорослі запрошували дітей до цікавих ігор та починань.
Чого тільки не пропонувалося для фізичного, розумового, соціального, духовного та морального розвитку! Біля палаток з’вилися черги щоб покотити м’ячик на вершину похилої дошки, що вимагало чималої винахідливості, пройтися босоніж по різному покриттю, показати майстерність у боротьбі дзюдо, надати швидку допомогу іграшковому ведмедику, розфарбувати картинку, піймати на гачок іграшкову гусочку, пострибати на надувному матраці, покрутити педалі велосипеда так, щоб наточити до склянки смачний сік з бачка. Відбулося багато інших забав, у яких брали участь діти різних національностей. Їх єднала спільна зацікавленість – дістати позначку на кожній локації на своєму листку-маршруті, щоб у кінцевому результаті отримати подарунки.
Що ж робили у палатці діти, де їх чекали члени НУТ Олена Хаваліц, Анна Федоренко, Світлана Павленко, Тетяна Зімерова, Людмила Жукова і Віра Марущак? На великому аркуші паперу діти обмальовували свої рученята, писали побажання. Пріоритетом для багатьох була сім’я та школа. Українська малеча бажала миру.
Я спостерігала за людьми різних континентів, відчувала їхню єдність. Розуміла: вони потрапили до Німеччини волями і неволями з різних частин світу, пізнавали один одного, спілкувалися мовою, що об’єднувала малюків і дорослих, вона не була перешкодою, а навпаки – єднала.
Мої ж думки сягали майбутнього: переді мною було покоління, яке прийде на зміну теперішньому. Коли будуть не просто високі технології, а найвищі, про які ми зараз навіть не мріємо. Дуже важливо, щоб вони залишалися духовними, не перетворювалися якихось змарнованих цивілізацією монстрів. Щоб їхнє досягнення було спрямовано на мирні цілі, на процвітання цивілізованого світу, а не того, через який проходимо сьогодні з війнами і руйнуваннями.
Попри дощ, який прийшов до міста на самкінець, свято було урочистим і масштабним.
Вдячні членам товариства Андрію Горохову і Івану Обідняку за допомогу у вирішенні організаційно-технічних питань.
Віра Марущак,
письменниця, журналістка
Leave a Reply