(Відгук на книгу «Рядки незламності: Полімистецький твір. – К.: Друкарський двір Олега Федорова, 2025. – 216 с.)
Перші рядки із цієї страшної емоційної новітньої історії нашого народу, які впали мені в очі, – це її підзаголовок: «Народна поезія про сучасну війну», бо багато справжніх (професійних) поетів віддали би всі свої вірші за один, який би став народною піснею, адже в ідеалі кожен вірш прагне стати піснею.
І рука моя потягнулася до знакової книги у моїй домашній бібліотеці: «Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості: пісні прислів’я, загадки, скоромовки» (Київ: Веселка, 1989. – 606 с.), яку складають «класичні зразки української народної поетичної творчості – обрядова поезія, епічні й ліричні пісні, коломийки, а також авторські пісні, що стали народними, стрілецькі, пісні-гімни»…
Окремі тексти із «полімистецького твору» «Рядки незламності» мають екзистенційні шанси (бо «нам не дано передбачити, як наше слово відгукнеться») продовжити цю «Антологію народної творчості», зокрема її ліро-епічні розділи «Рекрутські та содатські пісні», «Думи», «Історичні пісні», «Пісні-хроніки», «Балади», «Голосіння»…
Особливо «голосіння» – як голоси мертвих, живих і ненарожденних, – як плач, як глас (голос) волаючого – як-от артезіанськи пронизливий, проникливий лірично-драматичний епос знайомої мені авторки Інеси Доленик (лауреатка народного поетичного конкурсу «Рожева мрія» у номінації «Найкраща поезія – пам’ять про загиблих») «А мати бійцям наказала відкрити труну» із наскрізно архетипними, істинно християнськими рядками:
Коли панотець говорив, що тепер лише Бог
Вирішує — й треба молитися всім нам за брата,
Вона підійшла і сказала: «Я буду за двох
Молитись віднині — за сина свого і за ката».
Поважне Журі народного поетичного конкурсу «Рожева мрія» у складі знакових постатей нашого культурно-інформаційного простору (Головний Суддя – Богуслав Поляк, Ольга Сумська, Анжеліка Рудницька, Олег Нікоф, Віктор Васильчук, Катерина Тимошенко) відібрало аж вісім десятків творців віршованих текстів, серед яких відомі в Україні поети (Михайло Жайворон, Оксана Лозова, та ж Інеса Доленик…) і учениця 11 класу Міра (Шевченко Вєроніка Віталіївна), яка «любить танцювати, читати книжки, спілкуватись та спостерігати за світом, висловлюючи свої думки за допомогою поетичних рядків, відвідує драматичний гурток», тут же (вибираю навмання): «© Шевченко Олександр Миколайович. ДОБРОВОЛЬЦЮ (Брату Шевченку Михайлу Миколайовичу і всім воїнам України)», «©Ірина Іваськів. Соняхи Іловайська», «©Софія Дякунчак Сімейна сага, або як намагалися вбити Україну», «©Стульківська Мирослава Євгенівна. Хресна дорога», представлена у кількох номінаціях Ірина Голуб…
Добре продумана структура Антології, яка містить 17 розділів, назви яких ще раз нагадали мені диференціацію текстів з антології української народної творчості «Закувала зозуленька», лише не за формозмістом, а за міфо- та ідеологемами, як-от: «Становлення нації», «Віра у перемогу», «Полон», «Смерть героя», «Повітряна тривога. Жахи війни в українських містах», «Волонтерство», «Еміграція, евакуація та рішення лишитись», «Шевченко – символ національної боротьби», «Мова», «Кохання і війна», «Присвята містам», «Післямова меценатки»… тобто всі егрегори людських емоцій: кохання, космос, батьківщина. І (що дуже важливо і здОрово): розділ «Фейлетони (сатира)», який «робить» книгу життєствердною, вітальною, адже «ворог, який не боїться нічого, боїться сміху», про що читаємо в рядках, між рядками та над рядками авторів, зокрема у цілком народному гуморному вірші «Баба Маня»:
Баба Маня у сараї
вже зібрала яйця.
Раптом бачить біля двору
руського поганця.
«Бабка, дай пожрать чєво-то», –
Просить Маню зайда.
«Та заходь-заходь, сволото,
Баба їсти знайде».
«Ти, бабуля, нє ругайся
Лучше жарь катлєти.
Пєрєд намі ти покайся.
Нє забила гдє ти?»
Баба хоч і не злякалась,
Язик прикусила.
Мов нічого ще не сталось,
Їжі наносила.
Попросила окупанта
Справити антену
А сама швиденько в кварту
всипала пургену…
та в душевній Передмові української журналістки, радіоведучої, авторки та співавторки книжок про сучасну російсько-українську війну, укладачка книжок, волонтерки Дар’ї Бурої, яка, зокрема, проголошує: «Пропонуємо доторкнутися і відчути: слова матері, яка чекає дитину з війни, смиренно приймаючи цей вибір найріднішої кровинки; дівчат і дружин воїнів, готових розділити долю коханого та витягнути його своєю любовʼю з будь-якого пекла; синочків і донечок, вимушених рости під повітряними тривогами та хаотичними обстрілами, ховаючись у підвалах, дітей, котрі пишуть листи, очікуючи на тата чи маму з фронту; слова старшої людини, що прожила життя і молиться за свій народ; відчути біль українських міст, розбитих російськими бомбами; усвідомити ненависть і зневагу до ворога, а, втім, і силу його здолати. Зрештою, почуйте слова воїнів, які щосили намагаються відвести кулі і снаряди від найрідніших, пишуть до них про свою любов».
Антологія доречно і зі смаком інкрустована-ілюстрована актуальними фотографіями, серед яких: «Фото: Зображення Іісуса, посічене кулями. Село Любимівка. Автор: Alexander Tolokonnikov», «Фото: 10 березня 2023 року в Києві на Аскольдовій могилі похоронили Героя України Дмитра Коцюбайла (позивний «Да Вінчі»), «Фото: Андрій Борисович Пільщиков. Ukrainian fighter pilot with the call sign “Juice” (Джус) and a captain. Український військовий льотчик, майор (посмертно 40 БрТА Повітряних сил ЗСУ. Учасник російсько-української війни. Кавалер ордена «За мужність» II (2023, посмертно) та III (2022) ступенів. Герой України (посмертно, 2024). Автор: Ministry of Defense of Ukraine», «Фото «Переміщення кухонної шафки з півником васильківської майоліки з Бородянки до Національного музею Революції Гідності 14 квітня 2022 року». Автор фото: National Memorial to the Heavenly Hundred Heroes and Revolution of Dignity Museum», «Фото: «Українські поети і письменники. Члени об’єднання «Ланка». Зліва направо: Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Марія Галич, Євген Плужник, Валер’ян Підмогильний, Тодось Осьмачка. Київ, вулиця Володимирська, 49, 1925 рік. Усіх, крім першого й останнього, розстріляно в 1930-х. Автор фото: Дмитро Тупчієнко».
Історія тут інтегрована в сучасність, що спонукає до компаративу, до емоційних роздумів, що, врешті, і є суттю справжнього мистецтва – як сплаву несумісних енергій.
* * *
Тобто усі причетні до творення «Рядків незламності» добре зробили своє діло. Тому ця Книга – справді народний високомистецький арт-факт нашої героїчної епохи, подарунок для нащадків.
* * *
Благодійний фонд «Голоси України», команда конкурсу «Рожева мрія /АН-225» чекають віршів: https://www.instagram.com/rojeva_mria
Ігор Павлюк,
член-лауреат Британського ПЕН-клубу,
лауреат Народної Шевченківської премії.
Leave a Reply