Сильвія Яворська (нар. 1975) – польська поетеса, авторка поетичних книжок: «Майстерні трійки» (2020, Biblioteka Śląska), «Ехокардіограма серця» (2021, Biblioteka Śląska), «Пустеля» (2022, Biblioteka Śląska), «Love Crimes» (2023, Biblioteka Śląska), «Купання у хвилях для нервових людей» (2025, Інститут Міколовський), а також поетичної збірки «Налаштування» (2019, Молодіжний центр творчої праці в Домброві-Гурничій). Твори поетеси публікувалися в літературних журналах: «Odra», «Fabularie», «Pismo», «Afront», «Bliza», «eleWator», «Fraza», «Dwutygodnik», «Cegła».
Пропонуємо читачам «Золотої пекторалі» добірку віршів Сильвії Яворської з книжок «Ехокардіограма серця» та «Пустеля» у перекладі Олександра Клименка.
.
Погляд у майбутнє і на сузір’я Оріона
Маємо останню можливість дивитися на справжні зірки.
Тепер так спілкуватимемося з померлими –
уві сні, через товсті зелені стіни.
Дикі бджоли рояться над великими медовими стільниками.
Жодна з них мені не зашкодить,
поки чую твої слова.
.
Цвинтар в Олькушу,
побачений з висоти у День усіх святих
Польща, що палає тисячею вогнів.
Польща, що стогне від болю голосами тварин.
Польща вогняна, цвинтарна.
Польща неекологічна – серед пластикових лампадок.
У сльозах за тими, хто вмирає.
Оплакує померлих за дротом.
Зажди заплакана.
Незгасна, жіноча – у вогні.
.
Вершники Апокаліпсису на шляху до пустелі
У лісі відчувала запах ладану і мира.
Золота не було.
Думала про те, що якби ворожі чужинці
атакували мене зненацька,
то ніхто не почув би мого благання про допомогу.
Не маю зі собою ані викидного ножа,
ані газового балончика, ані електрошокера.
Здалеку доноситься якийсь тріскіт і дитячі голоси.
Лише обідньої години у неділю ліс – добрий.
.
Нелюдські трагедії
Лише кіт та Ісус
пережили ураган у Луїзіані.
.
Незнання
Зараз не знаю,
чи я трирічна дівчинка,
чи їду до санаторію,
чи я разом із тобою.
Середи залишаю вільними.
За два тижні
покинула всі знані місця.
Майструючи двері до доньчиної кімнати,
маю свободу – і не знаю, що з нею робити.
Ключі віддала тобі.
Буду входити й виходити –
вчитимуся
бути жінкою.
.
Самотня жінка
Сьогодні думала нарешті
покінчити життя самогубством.
Подумки писала передсмертні записки.
Займалася справами похоронними й посмертними.
Боялася не встигнути зробити все вчасно.
Увесь план зійшов нанівець,
коли почала мити підлогу.
.
Камерні автографи
На випадок, якщо ми розійдемося.
На випадок, якби всі померли.
Чи бодай хтось із нас.
Обмінюємося книжками й прізвищами.
Може, хтось колись пригадає.
Хіба що саме тут обвалиться стеля.
Перед тим, як кожен підпише.
У книгарні.
.
Червоне
Сходами:
варто лише замислитися –
і опинишся нагорі.
Червоний колір
тут пасує як ніколи.
Курю тільки тоді,
коли п’ю.
І дедалі більше життів,
про які нічого не говорю.
Боїмося лише себе,
оскільки інші нічого не знають,
окрім людини
з жіночим ровером.
Ходжу тихіше, ніж зазвичай.
Ніхто не здолає мене у місті,
де ніби ніколи раніше
мене не було.
.
Краківський Деміан
Казав:
повішуся на ремені.
Ми ходили сходами старих кам’яниць.
Казав:
це місто буде нашим, а там є басейн.
Артефакти до Свята Божого Тіла.
Казав:
я люблю тебе, ти теж мене люби.
Нам було б добре разом,
але я п’ю.
.
***
Що зроблю, коли світ
запалає у вогні?
Перестану контролювати
нашу ситуацію.
Не гаситиму пожежі.
Настане тиша.
А згодом на руїнах
збудуємо дім.
А тим часом на мені
лежить кіт.
Шукаю на карті
приморське селище,
де ти не будеш
моїм хлопцем.
.
***
Ти зв’язав собі руки,
оскільки моє серце
є для нас важкою ношею.
Хто з ким не поїде,
хто дасть більше?
Насипаю у туфлі
пустельний пісок:
удаватиму,
ніби вирушила з тобою.
.
Мертве море
Може, я вже померла.
Бо не буває так,
щоб із такою легкістю
йти по землі.
.
Щебрешин
Це найскладніше слово для іноземців.
Однак єврейське кладовище прибирають німці.
Волонтери з університету.
Професор з Німеччини має глибокі знання.
Пояснює історію євреїв.
Польські пляшки з-під горілки і пластикові упаковки
від американських батончиків
засмічують наші помисли –
не серця.
Усі ми маємо розподілену увагу.
Єдність на сміттєзвалищі.
А може –
на полі смерті?
.
Потоп
Запитуєш, що чути.
Тону в автомобілі.
Пливу вниз по дорозі.
Куплю квіти,
раз і так усе тоне.
У тебе, знаю,
все добре.
Щодня біля іншого столика
розмови з кимось іншим.
Я зараз як немовля,
але ще маю життєві рефлекси.
.
Пропущений дзвінок
Намагаюсь додзвонитись до померлої людини.
Комунікат зрозумілий:
абонент не може прийняти ваш дзвінок.
Читаю останнє повідомлення,
отримане перед тим, як він повісився:
ти їздиш по світі у гарні місця,
я можу поїхати з тобою?
.
Замкнене коло
Відчуваю обов’язок розповідати про своє життя
і плановану смерть, а також про погляди на загробне існування,
тобто про його відсутність.
Відчуваю обов’язок додавати до знайомих
тих, хто про це просить, попри те, що вони не є моїми знайомими –
навіть не маємо спільних друзів:
не вмію відхиляти запити.
Відчуваю обов’язок удавати задоволення на роботі,
слухаючи про чуже щастя під час пиття вимушеної кави,
котру купують кілограмами.
Відчуваю обов’язок розуміти біль собаки,
якого ніхто ніколи не любив і ніхто не звільнить від ланцюга,
бо ланцюг може бути двометровий.
Попри те існує багато організацій, які не реагують
на мої звернення, ніби мої страждання –
це все, що можна зробити для тварини.
З минулого століття відчуваю обов’язок
відвідувати сеанси психотерапії, розповідати про себе,
щоб з кожним роком краще інтерпретувати свої ж історії – так,
як їх інтерпретує досвідчений психолог з якоїсь далекої країни,
досконало обізнаний із фільмами Берґмана.
Відчуваю обов’язок суботнього ранку
розмовляти телефоном із мамою: о цій порі,
прокинувшись, вона вважає, що я теж уже не сплю.
Відчуваю обов’язок не жалкувати за тим усім,
що у мене забрали й заради чого я мусила працювати, –
то значить трудилася ні за ламаний гріш.
Що мала нести за вас відповідальність, відколи почала ходити.
Це тому я не навчалася й не здобуду наукового ступеня.
Зате переглянула, мабуть, уже всоте всі кінофільми,
щоб зректися цих обов’язків.
Знаю напам’ять діалоги, я непогана актриса.
Відчуваю обов’язок можу замінити виразом мені вас усіх жаль.
Так я звільняюсь од відчуття провини.
Leave a Reply