Гентош І.М. Римовані геци: пародії. – К:, “Український пріоритет”. 2018. – 240 с.
Якщо поглянути на роки видань книг, на які з’являються відгуки у різних ЗМІ, то можна висновковувати, що йдеться здебільшого про найновіші видання чи друки 3 – 4 літньої давності. А от про давніші поліграфічні вироби рецензій не вздрієте. Принаймні автор цих рядків, займаючись літературнокритичною діяльністю чимало років, може назвати лише кілька таких винятків.
Чому вони все ж трапляються? Сумніваюся, що хтось зуміє однозначно відповісти. Як на мене, то значною мірою “допомогла” недолугість вітчизняного книгорозповсюдження: книг окремих видавництв серед білого дня зі свічкою не знайдеш у книгарнях обласних центрів, не кажучи вже про маленькі містечка. А мізерні наклади оприлюднень написаного вже давно стали “притцею во язицех”.
Свого часу один знайомий порадив не нарікати, а, дізнавшись з Інтернету про видання, самому замовляти в автора. Можливо, тут і є раціональне зернятко. Але… Не всі хочуть користатися таким способом, хоч це й спроможне вважатися виходом із скрути: ніби й нічого поганого немає у випрошуванні книги, за яку пізніше сам заплатиш, а прохачем бути все ж нема бажання. Особливо тоді, коли вже давно виробив у собі звичку самому погортати книгу і купити, якщо сподобається.
А ще буває, що “стара” книга стає поштовхом до написання, коли заочно знайомишся з автором. Тоді, коли щось подобається, то перестаєш звертати увагу на час видання.
Щось подібне сталося з відгукувачем, коли недавно “Нова пошта” принесла “Римовані геци” Івана Гентоша, котрі побачили світ сім років тому. (Не приховуватиму, що тут вплинуло і те, що сам іноді пишу пародії, доповнюючи ними свою поезію, прозу і літературну критику. А львів’янин прийшов до читачів із своїми римокпинами).
Тому запрошую вас разом зі мною заглибитись у літерострої цього автора: “Муза пожартує, хтось запише, пародист “своє” побачить в тім – сміймося, братове, почастіше і не виживаймо, а живім!”
З чого ж сміється автор? Якщо узагальнити всі міркування з цього приводу, то поціновувачі красного письменства мають змогу отримати добру порцію веселощів за рахунок вдалого обігрування смішних підтекстів деяких віршів. До речі, саме це побачив у пародіях Івана Гентоша автор передслова, у ролі якого виступив заслужений діяч мистецтв України, незабутній письменник-сатирик Олег Чорногуз.
А після цього узагальнення перейдемо до конкретної мови про “Римовані геци”, зауваживши, що автор виніс на читацький суд комедійні пародії. (Не скажу, що побутує у даному випадку щось нове. Раніше траплялося таке, та водномить існує й несподіване: читачі уже звикли до того, що пародист кпить з окремої строфи чи вислову. А тут він піджартовує з цілого тексту. Згодімося, що є логіка у такому підході, бо поціновувачі ліпше бачать абсурдність “геніальної” думки).
Зверну увагу на такий момент. З власного досвіду знаю, що чи не найчастіше до римокпинів спонукають веселинки з присмаком нелогічності у віршах маловідомих версифікаторів. Звичайно, вистачає таких і в “Римованих гецах”. Але не тільки про таких авторів “вдатностей” думає Іван Гентош. Іноді через пародійні окуляри він дивиться на творіння знаних авторів, серед яких можна уздріти Анатолія Кичинського, Ігоря Павлюка, Олеся Дяка, Василя Кузана, Дмитра Лазуткіна, Петра Мідянки.
Тему про прізвища авторів творів, чиї епатажні тексти пародіюються пародистами, варто мабуть ,продовжити ще одним нюансиком. Нині, на жаль, іноді можемо любуватися насміхами на рядки з віршів поетів, котрі уже пішли у засвіти. Не буду заперечувати, що в ужинках надибуються дурниці. Та чи варто насміхатися над тими, кого уже нема з нами? Традиції не велять. І виправдання деяких пародистів, що вони, мовляв, висміюють не поета, а явище, не витримують критики. Зрештою, на цьому тлі смішно говорити про толерантність та делікатність. (А мовлю це тому, що й у “Римованих гецах” є згадки про тих, хто став на Божу дорогу. Але тут ситуація є іншою – коли з’явилася книга, вони ще були серед живих. Чи не є це підтвердженням думки, котру висловлено на початку цього абзаца?)
Далі поведу мову про таке. Якщо говорити про весь пародійний масив, то помітно, що римокпиначі найчастіше доводять “геніальності” до любовних чи пияцьких алюзій. Але присутність у даному випадку однакових тем не означає так званих “повторних кіл”.
Наведу кілька прикладів. Скажімо, любовність вловить кожен, читаючи пародії на вірші Вікторії Андрусів, Андрія Басанця,
Олександра Гавроша, Олександра Зубрія, Костянтина Мордатенка, Лесі Мудрак, Василя Кузана, Тараса Федюка. Як добре, що тут превалюють неповторюваність і делікатність. І, звісно, дотепний погляд на ситуацію. Саме про це мислиться, коли читаю Гентошове: “Я – не прихильниця еротик, але, як файні, то не проти” (з пародії на вірш Тетяни Череп-Пероганич), “Я утік спокійно, без емоцій, але тінь не встила – так бува” (з пародії на вірш Ігоря Байора), “Надіюсь, думка не зів’яне, бо як согрішимо тоді?” (з пародії на вірш Мирослава Артимовича).
Ще про один аспект цієї теми. Читаю, наприклад, пародію “Ранковий збій” на вірш Тетяни Череп-Пероганич. Рядок “назло тобі поцілувала його у лоб” натякає на інтим. Та в кінці твору раптом звучить “Ніч провела із монітором”. І відразу у сприймання впливає думка про комізм ситуації.
Якщо читати твори пародиста, то частенько можна наткнутися на тему любовності в тому чи іншому вигляді. Як й написанки з алкогольним колоритом, та конкретніше зупинюся тільки на пародії “Пропав екватор”, поштовхом до якої став вірш Мирослава Артимовича. Використано у даному випадку традиційну пиятику трьох. Та учасники збориська є незвичайними: пародист, літо і екватор. “Екватору також налито!” – слова, які викликають сміх. Та цей настрій стає ще веселішим, коли в кінці раптом зір зустрічає: “А де екватор? Шука на грядці огірки!”. Ефект приземленості у комічному вигляді особливо вдатно виглядає на тлі патетики спародійованого автора: “І я нектар той літа п’ю”.
Либонь, можна було деталізувати й іншу пародію з пияцьким ухилом. Але зумисно згадав про цю. Бо хочу зачепити ще одну непростість. Складається враження, що теми деяких пародій народжують ліричні рядки самого Івана Гентоша. Принаймні таке спало на думку, коли я у книзі “Вистоїмо, браття!” читав вірш “Екватор літа”: “Проходимо екватор літа – пекуче сонце і блакить!”
Не бачу нічого дивного і в тім, що в більшості пародій переважають “хмільні та любовні нотки”. Звична жанрова практика.
Та це не свідчить, що Івана Гентоша не цікавлять інші теми. Бо їх таки знайдемо чималенько: “Нестандарт” (про книговидавничі тонкощі, “Є толк” (про соцмережі), “Нарешті” (про недбайливе ставлення держави до митців).
Згадати про мультфільм “Ну постривай!” змушує однойменна пародія на вірш Тамари Васильєвої. Свій колорит на загальному тлі мають також “Перед копанням картоплі” (жартівливість), “Грішним ділом” (про душевні поривання людини в надзвичайних ситуаціях)…
Існують також підстави говорити про творчі різновиди у римокпинах. Вже хоча б через те, що окремі тексти оприлюднено у вигляді дотепних гуморесок: “Уікенд по-нашому”, “Ну й назвав”, “Найтвердіший”.
Про другий з них слід, напевно, згадати ще з одного приводу. Побачив у ньому слова з неологічною барвою: “гризуня”, “гризунеса”. А кажу про них тому, що вважаю добру лексику одним з елементів успіху пародії. І тішуся, звісно, що вона є у “Римованих гецах”. Зокрема, причаровують новотрвори типу “лижвяр”, “лавандобратик”, “самоприручусь”, “покозакували”, “примісячився”.
Привільно в книзі почувають себе рідковживаності та діалектизми.
Коли вже зачеплено виражальність, то не можна залишити за овидом уваги літературні тропи та культурологічні акценти. Тимпаче тоді, коли вони сприяють увиразненню думки.
А завершити ці нотатки хочу ще двома наголосами. Перший з них стосується того, що пародист є ще й ліриком. Не назвав би, між іншим, це якимось надзвичайним явищем. Воно є поширеним у вітчизняній літературі. Наприклад, поет Сергій Дзюба надрукував навіть пародійне вибране. Різні довідники повідомляють, що свого часу книгу лірики видав і відомий поет-пародист Олександр Стусенко. Тепер додамо до цього переліку й Івана Гентоша.
Він, до слова, не ображається, коли пародії пишуть і на його вірші.
В цьому сам переконався, написавши дві пародії на вірші з уже згаданої збірки “Вистоїмо, браття!”, першим читачем яких він був. Ми і далі продовжуємо спілкуватися. Згадую про це через те, що в моїй практиці пародиста був і протилежний випадок. Кілька років тому наткнувся на кумедний рядок одного загалом цікавого поета з іншої області й есемескою надіслав йому. Відтоді віршник не озивається до мене. Та найсмішнішим в цій ситуації вважаю те, що він… автор книги пародій. Не хочу навіть коментувати. Бо велика прірва утворена між істинним почуттям гумору й схильністю до веселинок для створення ще одного літературного амплуа. І добре, що Іван Гентош це розуміє.
По-друге, його “Римовані геци” сподвигли мене на написання кількох римокпинів. Вслід за львів’янином спародіював вірші Олександра Гавроша, Костянтина Мордатенка, Лесі Романчук. Сподіваюся, що щось подібне, очевидно, станеться, коли читатиму і наступну книгу пародій Івана Гентоша, в якій читачі теж знайдуть різноманітні цікавинки. Мені відомо, що автор уже підготував нове видання.
Добра порція гумору нікому не зашкодить. Зауважу – добра порція доброго гумору. Доброго в розумінні якісного і в розумінні доброзичливого. В цьому особлива прикмета творчості автора.
Ігор Фарина
селище Шумськ на Тернопіллі
Leave a Reply