ПОТРЕБА ДУШІ…

Художник Василь Ловска із шахтарської Ільниці на Закарпатті – відома особистість. Він здійснив вагомий внесок у розвиток культури рідного краю. Свого часу брав активну участь у районних та обласних виставках, має численнні нагороди – грамоти, дипломи, подяки, нагрудні знаки. Неодноразово побував на творчих пленерах разом із відомими майстрами пензля краю – А. Коцкою, А. Кашшаєм, В. Микитою, Е. Контратовичем, Ю. Герцом, В. Скакандієм, Ш. Петкі.

Це була хороша нагода для нього поспілкуватися зі знаменитими митцями, почути їх думку щодо його робіт, виконаних під час малювання на свіжому повітрі. Укотре переконувався, що його картини привертали увагу досвідчених колег, нікого не залишали байдужим. А для Василя Ловски це були незабутні дні, які запам’яталися йому на все життя.

У редакції іршавської районної газети “Нове життя” вже кілька років зберігаються роботи Василя Ловски – портрет основоположника закарпатської школи живопису Адальберта Ерделі і живописна картина “Три дуби”. Свого часу журналісти влаштували виставку його робіт, яка здобула широкий резонанс у глядацького загалу. Водночас читачі давно вже звернули увагу на прекрасні графічні ілюстрації, вміщені на сторінках газет, журналів, книжок, під якими – короткий підпис: “Малюнок Василя Ловски”.

Василь Ловска нерідко трапляється на сторінках районних публікацій як автор нарисів, репортажів,  розповідей про трудівників полів і ферм, робітників, інтелігенцію. Від його слів, як і від його мистецьких робіт, віє теплотою, добротою, людяністю, щирістю. Це й допомагає глибше зрозуміти характер людини, зазирнути в глибину її душі, зробити розповідь про неї правдивою.

– Щира правда в малярстві, і в мистецтві зокрема, найвище прагнення, – зізнався якось у розмові Василь. – Але шлях до володіння художньою правдою важкий і тернистий. Це насамперед великий труд душі, розуму і серця, який для багатьох залишається непомітним. Хіба вам не доводилося зустрічати глядача на виставці, читача в бібліотеці, який, не розуміючи суті зображеного, написаного, залишається байдужим до картини чи книги?

Із цими роздумами Василя Васильовича не можна не погодитися. Пам’ятаєте, Максим Рильський колись написав: “На концерт глухих не варто кликать, а сліпим байдуже до картин”. У житті так воно і є. Справжнє мистецтво оцінить лише той, хто розбирається у ньому.

Народився В. В. Ловска 11 грудня 1955 року в робітничій родині. Після закінчення місцевої середньої школи пішов працювати на завод фрезерувальником, хоча мрія стати художником ніколи не покидала його. Він із самого дитинства самотужки пробував відтворити на аркуші паперу ті глибокі враження, які накопичились у його душі.

Зважаючи на здібності і великий потяг сина до малювання, батько всіляко сприяв розквіту його таланту, підтримував його. Він був просто у захопленні, коли бачив картину сина. Серцем відчував, що його душі вже торкнулася радість творчості, що це його покликання й доля. Тому, напевне, у хлопця ніколи не було проблем із пензлями, олівцем, фарбою чи папіром. Коли підріс, сам почав заглядати у крамниці, аби придбати для себе необхідні матеріали для роботи.

Першим наставником Василя Ловски був Євген Максим з Іршави. До  відомого художника, ім’я якого вже золотими літерами було вписано в “Українській радянській енциклопедії”, привів батько, аби досвідчений майстер поспілкувався із сином, побачив його перші проби і здібності. Євгену Васильовичу сподобалися малюнки хлопця, і він запросив його до себе на студії. Після кількох годин спілкування він мовив: “Задатки в нього є. Хлопець він кмітливий, спостережливий, має творче бачення, а також прагнення до самовираження. Як висновок, зауважимо, що наполегливий і має терпіння. Якщо й надалі працюватиме над собою, з нього буде справжній художник”.

Окрилений успіхом, Василь ще із більшим бажанням і поривом загорівся до малювання. Малював усе, що припадало до серця.

Така підтримка надихала Василя, спонувала до творчості. Досвідчений наставник не тільки доброзичливо вказував йому на недоліки, але не забував і похвалити. Це теж часто спрацьовує позитивно.

Чимало позитивного взяв для себе Василь Ловска і від майстра пензля односільчанина Олександра Іванишинця. Це – здатність виражати думки й емоції через мистецтво, вміння помічати незвичайне у звичайному, постійно удосконалювати свою майстерність.

Тому коли звільнився з армійських лав, влаштувався художником-оформлювачем на Закарпатському заводі мастильного обладнання. У той час працювати доводилося багато. Підприємство якраз ставало на ноги, отже, роботи вистачало. За кілька років не без допомоги художника воно стало переможцем Всеукраїнського конкурсу з культури виробництва. Окрім рекламних щитів, лозунгів, вивісок, стендів, сітілайтів і плакатів випускав стінгазету, із матеріалами якої щоранку охоче поспішали ознайомитися заводчани. Повсякчас працював над створенням дизайну інтер’єру та художньої виразності внутрішнього простору, виготовленням та встановленням панно та декоративних елементів.

Василь Ловска як майстер пензля перебуває в постійних пошуках, насамперед як пейзажист і портретист. Каталог його робіт сягнув далеко за триста робіт. Виставлялися вони на виставках різних рівнів. Графічні роботи друкувалися в районних, обласних, всеукраїнських та зарубіжних виданнях. Вийшли друком книжки, художньо оформлені В. Ловскою: “Діалектарій, або ж мила книжечка русинської бесіди у віршапх”, Василь Кузан “Демони дівочих дегустацій”, Василь Шкіря “25 казочок для маленьких діточок”, “Майстер Нехай”, Дмитро Меденці “Золоте яблуко” (казки лужицьких сербів), Степан Овсак “Скарб”, Михайло Рега “Поради й обереги від дідуся Реги”, Андрій Савко “Спортивна Іршавщина”... Усього понад 20 книжок.

Милує око ціла галерея портретних образів, виконаних художником упродовж десятки років – Адальберта Ерделі, Федора Потушняка, Василя Феннича, Івана Петровція, батька Василя, дружини Василини, дітей і внуків. Саме в емоційному, смисловому забарвленні образу, а не тільки в зовнішніх прикметах проявляється відчуття характеру людини. Василь живе разом із своїми героями, глибоко відчуває їх радощі і болі. Уміє прощати маленькі людські слабкості і не терпить фальші.

На полотнах художника знаходимо філософське осмислення взаємозв’язку людини та природи, історії й сучасного буття. Серія пейзажів: “Старі дерева”, “Вікова пара”, “Провесінь”, “Шахта “Ільницька”, “Синевирський перевал”, “Боржавський узвір” – відображення вічної закоханості митця у красу рідного краю, поетичної зворушливості невибагливих житейських повсякденностей. Та чи не найбільше оспіваний у його творчості Смерековий камінь, який став символом Зачарованого краю. Тут неодноразово побував Василь Ловска із мольбертом, зробив десятки його зображень на картинах, які облетіли майже весь світ. Роботи митця зберігаються у приватних колекціях поціновувачів його творчості в Чехії, Словаччині, Угорщині, США, Канаді…  

Основу мистецької грамоти на живописно-графічному факультеті (студія Є. П. Мухіна) Народного університету мистецтв імені Н. Крупської у москві. На творчих семінарах та пленерах доля його звела із такими визначними представниками закарпатської школи живопису як І. Шутєв,  А. Шепа, І. Гарані, П. Балла. Багато творчих задумів вдосконалювалося під впливом приятельського спілкування з членами спілки художників України Василем Бердарем, Іваном Дубішем, Андрієм Синетарем, Петром Фелдеші.

В особі Василя Ловски мистецтво Срібної Землі має сильного і своєрідного, неспокійного і цілеспрямованого, серйозного та інтенсивного художника, котрий упевнено оволодіває усе новими й новими горизонтами. Пише він легко і енергійно, узагальнює сміливо і впевнено, і його картини звучать лірично, дзвінко і пісенно. Із кожним роком ширшає його тематичний діапазон, сміливішою і переконливішою стає мова зображальних засобів. Для нього найбільше щастя тоді, коли він, окрилений радістю творення, сповна віддається улюбленій праці. Однак художник далекий від самовдоволеної впевненості, його болить, що не завжди вдається передати на полотні те, що тривожить його душу.

– Задум намалювати картину, – каже Василь Васильович, – визріває у мене глибоко в серці, у помислах, подумках, у бажаннях, освячених любов’ю і зиченням добра. Я щасливий, що свою роботу виконую не через примус, а з власної волі обрав працю у галузі образотворчого  мистецтва. 

Картини Василя Ловски приваблюють увагу глядача вдало підібраними відтінками кольорів, формою предметів. Око художника здатне “схопити” безліч тональних кольорових відтінкув у природі рідного краю, яка дає йому невичерпне багатство сюжетів і мотивів. Пейзажні етюди справляють велике і приємне враження, свіжістю, досконалістю передачі стану природи. У реальному краєвиді вибирає те, що його особливо вразило, навіяло певний настрій.

Майже немає такого району в Закарпатській області, куди б не приводив його професійний інтерес до природи, архітектури, етносу. Особливо він полюбляв їздити на вихідні на Міжгірщину. Там і зустрів свою кохану дружину, із якою в мирі і злагоді прожив понад п’ятдесят літ.

Художник не може замкнутися в собі. Талант, даний Богом, мусить сповна розкритися, щоб приносити людям хвилини душевного піднесення, виражати їхні звичаї, вдачу, естетично вдосконалювати й виховувати людину суспільства. Таке покликання художника. Дбає Василь Ловска і про вітки родинного дерева. У нього прекрасна дружина, Василина Михайлівна, яка працює вчителькою Ільницької ЗОШ І-ІІІ ступенів. Разом виростили і виховали трьох донечок – Мирославку, Оксанку і Женьку, які подарували їм сімох внуків. Будинок Ловсків завжди наповнюється веселим сміхом, коли до них навідуються Максимчик, Артем, Ростислав, Олег і Іванка. У такі хвилини радощам немає меж.

Василь ШКІРЯ,

м. Іршава, Закарпатська область