У Львівській письменницькій організації відбулася презентація двох книг про Григорія Сковороду: праці письменника, перекладача та доктора філософських наук Богдана Завідняка «Григорій Сковорода. Джерела мудрости» та дослідження письменника, доктора педагогічних наук, професора та заслуженого працівника освіти України Григорія Васяновича «Християнсько-філософський персоналізм. Григорій Сковорода». Літературна подія була присвячена 303-й річниці від дня народження цього всесвітньо відомого українського філософа, богослова, поета, педагога, музиканта й мандрівника духу – людини XVIII століття, але дивовижно сучасної сьогодні.
Що ж притягує дослідників у Григорієві Сковороді? За словами Богдана Завідняка, це – європейськість мислення, здатність бути більшим за власну епоху. Сковорода не вміщувався у рамки свого часу: його спадщина виходить далеко за межі літератури. Все, що торкається його імені, так чи інакше пов’язане з українською нацією. Хтось воліє бачити в ньому елегантного гурмана, що смакує пармезаном і попиває токайське, а хтось – мислителя, який ставив на перше місце духовну свободу й самопізнання.
Націоцентризм Сковороди не був гучним, а радше глибинним. Він хотів бути вихователем свого народу. Харків дотепер може дякувати йому за ідею, що стала витоком Харківського університету. Жодної книжки за життя не видав, але залишився назавжди в літературі. Мандрівник і музикант, що грав на різних інструментах. Людина, чий інтелектуальний горизонт був таким широким, що й тепер світ не може його охопити.
Григорій Васянович зізнався, що Сковорода зачарував його ще зі шкільних років. Але «Хто знає його сто пісень?» – запитав учений. Якщо вчитель не знає, то як знатиме учень? Сьогодні пісні Григорія Савича майже не звучать у медіа. Шкода: у них прихована філософія радості й рівноваги. Для Сковороди щастя було простою формулою: це коли є душевна рівновага.
Пан Васянович виконав низку сковородинських пісень, зокрема загальновідому «Всякому городу нрав і права». Автор «Саду божественних пісень» любив метафору кола життя, про що засвідчує інша його пісня: «Осінь нам проходить, а весна пройшла, кози діти родять, як весна прийшла. Ледве літо запалало, а козля вже цапом стало»… Таким чином філософ промовляв про невловимість часу й невпинність змін. Чимало пісень Григорія Сковороди – календарні, виконуються під час свят, зокрема Різдва, як от світла й піднесена колядка «Ангели, знижайтеся».
Презентація перетворилася на простір, де Сковорода був не музейною постаттю, а живим співрозмовником, тим, хто мандрував дорогами Європи й України. Тож навіть через століття Григорій Савич залишається тим, хто промовляє: пізнай себе – і знайдеш свій шлях. Модерував захід голова Львівської письменницької організації Олесь Дяк. Поділилися враженнями від виступу сковородознавців письменники Любов Пікас та Володимир Ганулич.
Леся Бернакевич, Львівська обласна організація НСПУ
Світлини Михайла Милого.
Leave a Reply