Під такою назвою 26 грудня 2025 року в залі Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини відбулася презентація однойменної книжки Руслана Якібчука — загиблого воїна, добровольця, косів’янина, поета, музиканта.
«Цей захід відбувається в особливий час — день Собору Пресвятої Богородиці, після звершення біля Меморіалу Героїв Косівщини спільної поминальної молитви за полеглих захисників та захисниць України, які віддали своє життя за незалежність та територіальну цілісність своєї Батьківщини.
Сьогодні, в знак пам’яті, проводимо презентацію поетичної збірки Руслана Якібчука «Дух проти сталі».
Руслан Якібчук прожив гідне і наповнене життя, в якому боротьба за Україну була так само важлива, як і слово. Він залишив по собі не лише слід відваги, але й чималий творчий доробок. Його поезія — це голос людини, чиї слова ніколи не розходилися з ділом і яка віддала життя за Україну», — зазначила Вікторія Яремин, директорка Музею, відкриваючи цей захід.
Присутні хвилиною мовчання вшанували всіх, хто загинув у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.
Руслан Дмитрович Якібчук народився 30 червня 1973 року в селі Микитин-цях (Косівський район Івано-Франківської області). Закінчив 8 класів Косівської ЗОШ №2, Івано-Франківське ПТУ №21. Руслан писав тексти пісень, був вокалістом і гітаристом рок-групи, яку разом з друзями створили у Косові. На Косівщині знаний як Руля-металіст за любов до поетичного слова та музики, на фронті — як Рус, Русик — за любов до історії України.
Служив у Військово-Морських силах України, на флагмандському кораблі «Гетьман Сагайдачний». Брав участь у Революції Гідності, у 2014 році пішов добровольцем на фронт. Воював у зоні населених пунктів Новгородське, Світлодарська Дуга, Миронівське, Красногорівка, Мар’їнка, Курахове.
З 2017до 2022 разом з сім’єю жив і працював у Чехії. Через три дні після повномасштабного російського вторгнення Руслан повертається в Україну і вступає до лав першої роти 109-го батальйону 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Пройшов важкі бої на Житомирщині та Київщині, на Донбасі — пекло Сівєрськодонецька, бої за Лисичанськ, Яковлівку, захищав села Спірне, Берестове.
Мав поранення, контузії. Реабілітацію проходив в госпіталях Артемівська, Краматорська, Дніпра і в рідному Косові. Загинув на 50 році життя під час бойових дій поблизу села Роздолівки Бахмутського району Донецької області.
За особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Указом Президента України від 9 серпня 2023 року Руслан посмертно нагороджений ордером «За мужність» III ступеня.
Продовжуючи захід, названа дочка Героя Богдана Васильківська зупинилася на його збірці віршів «Дух проти сталі», яку самому не судилося видати, хоч дуже мріяв про це і вже навіть придумав для неї назву.
Після героїчної загибелі Руслана, завдяки ретельній і тривалій роботі дочки книжка вийшла у видавництві «Дискурсус» напередодні Нового 2026 року.
Б.Васильківська, як редакторка-упорядниця, зробила все, щоб заставити читача побачити автора віршів таким, яким він був.
Присутніх вразив дизайн обкладинки, на якій портрет Руслана, виконаний в колажній техніці з багатошаровим змістом, де кожен елемент говорить про нього. «…У грудях — світло як уособлення Бога, духовної сили, що тримає. На тілі — Карпати, його місце сили, спокою та натхнення. З обох боків — квіткові орнаменти косівського розпису, які нагадують про українську землю, красу і водночас — крихкість. Гітара перетворюється на зброю та символ одночасно: музика і вогонь, ніжність і боротьба. Листки з віршами, що розлітаються навколо, — його поетична душа, сліди думок, які залишаються в повітрі», — так тлумачить цю композицію команда дизайн-студії «Брати».
Відкривається книжка статтею про Руслана Якібчука, опублікованою авторкою, Алісою Мудрицькою, 24 березня 2023 року в газеті «Гуцульський край» (№12). А далі — вступне слово Богдани Васильківської.
Видання на 176 сторінках вмістило 156 віршів різної тематики — вірші про кохання, про рідний край, землю, Гуцульщину, про Василя Стуса, який був для нього відкриттям якого він постійно перечитував, про історію України, про перемогу, майбутнє після війни… Серед них і пісні Руслана: «Не кажи мені «Ні…», «Барви дощу», «Стіни», «Батьківщині».
14 оригінальних QR-кодів допоможуть читачеві знайти доступ до архівних відеозаписів Руслана та резервного методу доступу до архіву на платформі YouTube.
Як бачимо, мрія Руслана здійснилася. У вступному слові до читача Богдана Васильківська зворушливо пише: «Між нами вирували десятки…ні, сотні, захопливих тем: від досліджень історичних перепетій для мого польського університету до обговорення творчості Cannibal Corpse.
Руслан вважав мене своєю донечкою, а мені не вистачало часу сказати Йому «тату» за Його життя, але пообіцяла, що зроблю все, щоб пам’ять жила.
От і роблю, зібравши цю збірку поезії, про яку Він так мріяв.
Ця збірка — більше ніж просто слова. Це голос людини, яка любила, мріяла, відчувала та боролася.
Це рядки, що залишилися після Руслана, ніби сліди на землі, які не зітре ні час, ні забуття».
Розповіді про життєвий шлях сина, батька, чоловіка, поета, патріота своєї землі, воїна, перепліталися читанням Русланових віршів, які лунали із уст дочки, відеопрезентацією тривалого шляху від рукописів до видання збірки, творчої стежини Руслана. Звучав його живий голос. З екрана телевізора линули його пісні.
Із невимовним болем про сина говорила Русланова мама Марія Юріївна та дружина Іванна.
Тепло й зворушливо про полеглого Героя згадували всі, кого зводили з ним життєві дороги.
У кожному виступі — подяка матері за сина, якого виростила справжнім Героєм, який став прикладом мужності, незламності, героїзму, честі, гідності та патріотизму для сучасного покоління.
Родина щиро подякувала кожному, хто був на презентації збірки.
А пам’ять про Руслана житиме вічно у написаних його душею віршах, у піснях, які він співав, у музиці, яку він грав.
Гадаємо, що книжка Руслана Якібчука знайде дорогу до сердець читачів, бо в ній — кожен вірш, кожен рядок, кожне слово – це вже частина Української історії. Після нашої перемоги, майбутні покоління мають пам’ятати крізь що ми пройшли та надихнутись відвагою і героїчною боротьбою. Саме цією збіркою Руслан долучився до культурної спадщини давши зрозуміти, що ми точно знаємо, що війни закінчуються, а поезія – ні.
Презентацію завершили різдвяною колядою в пам’ять про всіх, хто віддав життя, щоб відстояти Україну, її державність і соборність.
Марія ПОРОХ,
членкиня Клубу інтелігенції
ім. І.Пелипейка та РО «Просвіта».
Світлини авторки та з інших джерел.
Leave a Reply