Цей спогад про Віру Вовк (1926-2022) був написаний до дня народження відомої української поетеси. Віра Вовк народилася 2 січня 1926 року в Бориславі. Померла в еміграції 16 липня 2022 в Ріо-де-Жанейро. Була співучасницею Нью-Йоркської групи, друкувалася у всіх виданнях групи та її антологіях. Втім спогад розказує про маловідому ділянку життя поетеси, пам’ятку її колекції – гуцульську керамічну амфору Григорія Цвілика.
У 2018 році поетеса Віра Вовк привезла з Ріо-де-Жанейро до Бібліотеки Національного університету «Києво-Могилянська академія» цінну пам’ятку своєї колекції та життя в еміграції – гуцульську керамічну амфору Григорія Цвілика (1900-1952), чоловіка відомої косівської гончарки Павлини Цвілик (1891-1964). Цей тип артефакту гуцульський гончар Петро Кошак, а за ним Казимир Возняк, називали чутрою. Отже привезена поетесою чутра-амфора Григорія Цвілика до Києва завершувала передачу цінних пам’яток, які поетеса Віра Вовк заповіла у фонд Бібліотеці Києво-Могилянської академії.
Нагадаймо, що Віра Вовк свою приватну бібліотеку, передала також до Києво-Могилянської академії, а літературний архів – до Державного архіву-музею літератури і мистецтва України: Фонд 1212, який знаходиться на території Софійського собору.
Виконавцем передачі книжок і мистецьких пам’яток Віри Вовк до Бібліотеки Національного університету «Києво-Могилянська академія» була Таїсія Сидорчук.
Варто пригадати за Українською Вікіпедією, що Таїсія Сидорчук (нар. 1 лютого 1957 року, в Тульчині, Вінницька область) — це кандидат історичних наук, старший викладач магістерської програми «юдаїка» в НаУКМА, керівник Центру орієнталістики імені Омеляна Пріцака при Національному університеті «Києво-Могилянська академія», завідувачка Музею НаУКМА (науково-дослідний, науково-інформаційний та культурно-освітній структурний підрозділ Національного університету «Києво-Могилянська академія»).
До кожної літературної події, а тим паче до виїздів в Україну та мандрівок по світі, Віра Вовк готувалася ретельно. Вона вивчала краєзнавчі маршрути, особливості та культурну спадщину кожного краю, де мала намір їхати. В останньому періоді свого життя, коли у неї вже існувала електронна пошта, вона про свої плани мандрівок повідомляла вузьке коло здружених з нею людей. Серед них була її посестра Зоя Лісовська де Нижанківська зі Швейцарії, пані Віра Білевич зі Львова, поетеси і літературознавці НАН України Надія Гаврилюк та Юлія Григорчук з Києва (приватно пані Віра називала їх ластівочками). До цього грона поетеса зарахувала також мене – перекладача її творів польською мовою та вірного співбесідника її електронного листування.
Про намір передати до Києва свої скарби зібрані по світі, які Віра Вовк називала дрібничками, я знав від неї особисто. Вона прислала мені їх світлини, виконані Андре Насціменто. Андре сфотографував цінні пам’ятки перед тим, як поетеса почала їх пересилати бразильською поштою до України і частково – найцінніші, перевозити під час своїх останніх відвідин Києва.
Цю колекцію можна поділити на декілька підгруп, серед яких найбільшою була її українська частина, з писанками, свічниками, вишиванками та гуцульською керамікою. Тут також були малярські роботи Зої Лісовської. В числі пам’яток були портрети Віри Вовк намальовані Любославом Гуцалюком і Зоєю Лісовською. В колекції були цікаві речі з Африки, зокрема коптийські хрести та ікони, кераміка з Тунісу і Мароко і, врешті угорська кераміка з міста Коронд в Румунії. Спектр колекції не був випадковий, а мав особистісні оконтурення. Кожна пам’ятка карбувала свою історію та емоції. Скажімо був мальований коник з дерева привезений до Ріо-де-Жанейро з Кракова, де поетеса завітала з Зоєю Лісовською, щоб пригадати її воєнну долю втікачки зі Львова на Захід, і її батьків Стефанії-Марії та Остапа Селянських. Цей розділ життя поетеси вершила трагічна смерть її батька в Дрездені, у ніч з 13 на 14 лютого 1945 року під час бомбардування міста союзниками.
Серед скарбів Віри Вовк виділялася амфора Григорія Цвілика. На світлині Андре Насціменто видно, що вона стояла центрально на вишиваному рушнику на декоративній шафці. Її сусідство заповнювала гуцульська кераміка та коричневий баранчик з Опішні. У амфорі зберігалися великодні галицькі верби зі Львова. В часах навчання Віри Вовк в Український жіночій гімназії «Рідна школа» ім. Іллі та Іванни Кокорудзів, галицькі верби називли «базьками». Дивлячись на цю світлину, відчувається, що поетеса до амфори-чутри підходила з особливою естимою. Недарма амфора летіла літаком з Ріо-де-Жанейро до Києва в підручному багажі Віри Вовк. В реаліях виставки, створеної Таїсією Сидорчук в бібліотеці Національного університету «Києво-Могилянська академія», амфора знову стала важливим фрагментом цієї чудової колекції.
Після того, як поетеса переслала мені світлини з артефактами її колекції, я почав відсилати їх назад, запитуючи про історію походження кожної речі. Виникло між нами листування, яке може послужити до вивчення історії пам’яток авторки «Жіночих масок», які зараз знаходиться у фондах бібліотеки. Бачачи моє зацікавлення пам’ятками, Віра Вовк подарувала мені особисто у Львові в помешканні Віри Білевич маленьку гуцульську тарілку з левом. На моє прохання поетеса домовилася про мою зустріч (разом із Юлією Григорчук) із Таїсією Сидорчук, як виконавцем заповіту зберігати її речі в бібліотеці академії. Під час мого перебування в Києві ми спільно оглядали колекцію Віри Вовк і слухали фахову розповідь пані Таїси (так її називала Віра Вовк). Було мені дуже приємно побачити серед пам’яток і мій подарок для пані Віри – народну польську свистульку Мар’яна Хмєля з Домброви Тарнавської, що на Люблінщині. Я подарував поетесі цю свистульку на презентації мого перекладу драми «Смішний Святий» в Дзеркальній залі Палацу Потоцьких у Львові 10 квітня 2013 року. Тоді після презентації ми ласували львівськими варениками, які за гімназійних років Віри Вовк називалися «пироги» (польське львівське: „pirogi”, що зрештою пригадала Зоя Лісовська).
Звичайно найбільше емоції викликала шедевральна амфора Григорія Цвілика. Тому доречним буде зацитувати наші листи на цю тему і надати ширший коментар подіям і людям пов’язаним з цією рідкісною роботою гуцульського довоєнного майстра.
На початку розповіді, загальна ремарка, ким був Григорій Цвілик в українському народному мистецтві ХХ століття. Він походив з Коломиї, де закінчив Коломийську гончарну школу. Під впливом віянь епохи, визнавав культурну течію української інтелігенції, сформовану в кінці ХІХ століття – хлопоманство, яке прагнуло зближення з народом почерез одруження з сільськими дівчатами. Тому одружився зі старшою від себе народною гончаркою Павлиною Цвілик, (до шлюбу Совіздранюк), яка походила з потомственного роду гуцульських гончарів. Казимир Возняк – гуцульський гончар з Олави на Нижній Сілезії, який в 1945 році виїхав з Гуцульщини до Польщі, розповідав мені у 1977 році про те, як гончарська діяльність випускників Коломийської гончарної школи вплинула на рівень гуцульської кераміки в Косові, Кутах та Пістині. Її випускники принесли на гуцульський мистецький грунт естетичні смаки своєї школи, поєднуючи ідеї галицької сецесії з народним українським мистецтвом Гуцульщини. За таким принципом була створена міжвоєнна колекціонерська майоліка кераміки Петра Кошака, Григорія Цвілика, Петрунелі Нап та інших, яку радянська дійсність після 1945 року розкритикувала і фактично розгромила.
Про це я написав до Віри Вовк і між нами зав’язалася епістологічна виміна думок. Фоном до неї був старий новий рік 13 січня 2018 року та чутра-амфора Григорія Цвілика. В цій виміні думок до певної міри прозвучав спогад про дитинство поетеси, проведене в Кутах, де її батько Остап Селянський був відомим серед гуцулів лікарем.
Ось фрагмент цього нашого листування:
Лист Тадея Карабовича:
А чи Ваша амфора Григорія Цвілика ще в Ріо?
13 січня 2018 року, год. 19.55
Відповідь Віри Вовк:
Boна летить зі мною до Могилянки! Ви побачите там уже майже весь мій інвентар!
13 січня 2018 року, год. 20.06
Лист Тадея Карабовича:
Амфора була з Вами 50-ть років?
13 січня 2018 року, год. 20.18
Відповідь Віри Вовк:
А коли Ви задумуєте перевезти свій музей на Україну? Не забувайте, що ми не вічні, і що колись може бути запізно… Такі справи слід завчасу полагоджувати, бо скоро надходить старість з різними недомаганнями…
13 січня 2018 року, год. 20.26
Ще відповідь Віри Вовк:
Вона зі мною від [19]51 року…
13 січня 2018 року, год. 20.31
Запитання Тадея Карабовича:
Дорога Пані Віро!
У 1951 році мене ще не було на світі – як президента Франції!
[Мова про президента Франції Емманюеля Макрона – народженого 21 грудня 1977 року, який одружився зі своєю колишньою вчителькою Бріжит Макрон, старшою від нього на 24 роки, у яку він був закоханий зі шкільних часів. Тут ремарка до бурхливих виборів з 14 травня 2017 року, коли Макрон офіційно вступив на посаду президента, що ми і обговорювали з поетесою в листуванні].
13 січня 2018 року, год. 20.59
Відповідь Віри Вовк:
Я це добре знаю, дорогий Тадею! Ви були ще тільки в задумі Господнім, а я вже починала друкувати свої вірші в пресі, а 1951 року з’явилася в Мюнхені, де я доповнювала студії, моя збірка «Юність». Тоді славна наша діячка Лідія Бурачинська подарувала мені дві амфори, по які довелося їхати до Австрії. Віз мене автом Зоїн тіточний брат Роберт Шликевич, і за транспорт довелось віддати йому другу амфору…
13 січня 2018 року, год. 21.44
Лист Тадея Карабовича::
Цікаво звідки Лідія Бурачинська мала ті амфори?
13 січня 2018 року, год. 22.43
Ще запитання Тадея Карабовича:
Так Вас питаю про Лідію Бурачинську, бо вона була причетна у 1992 році до видання у США альбому «Український народний одяг», де написала передмову. Тоді ми подарували [мова про мене і мою дружину Алінку] до Українського музею в Нью-Йорку холмський білгорайський жіночий одяг – це просила пані Наталя Даниленко зі СФУЖО.
13 січня 2018 року, год. 23.01
Відповідь Віри Вовк:
Очевидно, прямо від Цвілика! В неї була велика колекція гуцульської кераміки. Пригадую, що я вибирала серед декількох амфор… А я, якби не була малою дитиною в Кутах, мала б сьогодні дома весь базар!
13 січня 2018 року, год. 23.07
Лист Тадея Карабовича:
Лідія Бурачинська організовувала у Львові щорічні Покази народного одягу (1934–1939). Там вона показала також холмський та підляський одяг. І ці покази були культурно-мистецько-фольклорною подією! Вічна Їй пам’ять!
13 січня 2018 року, год. 23.09
Ще зауваження Тадея Карабовича:
Хто би подумав, що довоєнний базар в Кутах є зараз дорогоцінною колекцією!
13 січня 2018 року, год. 23.12
Відповідь Віри Вовк:
Я знала також Наталю Даниленко, бо спільні зацікавлення себе притягають. Короткий час мого побуту у США і Канаді збогатив мене, однак я рада, що залишилася в Бразилії під Корковадо…
13 січня 2018 року, год. 23.31
Лист Тадея Карабовича:
Звичайно! Ви у Ріо – це символ!
13 січня 2018 року, год. 23.41
Відповідь Віри Вовк:
Тадею, я ніякий символ. Іду в стебло! Чи Ваші песики приймуть мене до товариства на сіно?
13 січня 2018 року, год. 23.48
Лист Тадея Карабовича:
Песики дуже гостинні приймуть на сіно!
А я маю запашний чай з яблуком!
Добраніч! Хай сняться гарні сни!
13 січня 2018 року, год. 23.57
Відповідь Віри Вовк:
Дякую! В.
14 січня 2018 року, год. 00.01
Це моє листування з Вірою Вовк викликало з небуття багато філософської антропології. В тому числі відоме подвижницьке ім’я невтомної колекціонерки та української патріотки Лідії Бурачинської.
Українська Вікіпедія подає, що «Лідія-Константина Ерастівна Бурачинська, у шлюбі – Рудик (28 грудня 1902, Гринява – 9 січня 1999, Філадельфія) – це довоєнна львівська українська громадська діячка, публіцистка, журналіст і колекціонерка. Її псевдонім – це Л. Бура. В еміграції вона надалі невтомно займалася суспільно-культурною діяльністю».
Знайомство Віри Вовк з Лідією Бурачинською унаочнює нове світло на відносини української еміграції другої половини ХХ століття. Для української культури Лідія Бурачинська записалася неймовірним подвигом, організувала Покази народного одягу (1934–1939) у Львові, фіксуючи їх тоді для історії світлинами з чорно-білих фотоапаратів. Серед показів були народні українські строї із Львівщини, Поділля, Гуцульщини та Покуття, Волині і Полісся, але також з Холмщини та Підляшшя. Врешті з листування Віри Вовк зі мною, ми довідуємося про колекцію гуцульської кераміки Лідії Бурачинської, яка під час Другої війни знайшлася у Відні і готувалася на виставку. На жаль війна призупинила цей шляхетний задум. Власне з неї походить чутра-амфора Григорія Цвілика, зі збірки поетеси Віри Вовк, яка зараз є власністю бібліотеки Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Листопад-грудень 2025 року
© На світлині автор статті Тадей Карабович біля амфори Григорія Цвілика зі збірки поетеси Віри Вовк в бібліотеці Національного університету «Києво-Могилянська академія». Авторка світлини Юлія Григорчук, 2019
Тадей Карабович
Національна спілка письменників України
Тадей КАРАБОВИЧ – поет, перекладач, літературознавець, літературний критик. Член Спілки польських літераторів Люблінського осередку та Національної спілки письменників України. Постійний автор журналу «Золота пектораль» та Pisarze.pl. Член редколегії «Літературної України» і журналу «Сівач». Головний редактор щорічника «Український літературний провулок» (з 2001 р.). Живе в Любліні (Польща).
Leave a Reply