1.
Андрій Содомора зболеним поетичним словом передає біль Овідія, якого він не заслужив (СЛОВО рідною мовою приносить полегкість у стражданні):
* * *
У скіфів за зимою йде зима,
Хоч вір, хоч ні, зима йде за зимою –
І туга йде, та сама, та сама,
По білім – темна, йде услід за мною.
«І туга йде… услід за мною». З мого випуску 1970 року інженерів-електромеханіків (52 студенти Львівської Політехніки) п’ятнадцять були скеровані в розпорядження МО і служили офіцерами-зв’язківцями в околицях Благовєщенська (750 метрів від китайського кордону, центр Амурської області СРСР). У вихідні офіцери зустрічалися, щоб зігріти свої одинокі душі, бо в цьому краї, «Хоч вір, хоч ні, зима йде за зимою…» Комусь із них прийшла ідея прислати батькам та колегам привітання, записані з допомогою магнітофона. Андрій прочитав свого вірша про побачене, коли поглянув у криничну воду (ти «…перша спонукала до прозріння: / Хто в люстро глянув, плесо голубе, – / Твою пораду вчув: “Пізнай себе!”» [Андрій Содомора, «Пригорща хвилин»]), бо тоді роздуми сягають думок ноосфери: «Я сам злякавсь своєї туги»…
.
2.
Пригадується 1983 рік, факультет підвищення кваліфікації Київського політехнічного інституту. Недільного ранку купив квіти і поїхав до Канева. Наступного дня доцент із Сум, єврей, підходить до мене і каже: «Я заповажав тебе». Чому він мені це сказав?.. Чому євреї знають свою історію, шанують предків, батьків, люблять одне одного, а ми часто якісь не такі?.. Як тут не затужити, але так, щоб ніхто не бачив, над словами нашого батька Тараса Шевченка:
Хрести дубові посхилялись,
Слова дощем позамивались…
.
3.
Думки, почуття… Кожен мусить особисто пройти через оте вічне наближення до себе, осягнути істину самопізнання: «Поспішай до мене, але до себе – насамперед» (Сенека, «Моральні листи до Луцілія»). Наблизитись до себе – це бути чесним із собою, бо ця чеснота веде до правди перед Богом і людьми!
.
4.
ТРУДНИЙ СПОЧИНОК ТВОРЦЯ*
Ми що – із духу? Ми – із плоті?
Дива непізнані, дива:
Світ плине на автопілоті:
Бог створив і спочива.
Та ні – він творить! Творить душі!
Глибінь висот – бо то СЛОВА.
Хай світло думки пітьму крушить,
І над осмисленим сія,
І хай у мудрім небі кружить
Життя і Правди течія!
І це поезія Миколи Петренка. В його слові – цілісність людини, поета, який дарує нам поезію класичної ясності, осмислюючи минувшину й тривожне сьогодення з духовного й творчого досвіду свого життя. «Хай світло думки пітьму крушить», бо в житті й у світі немає дрібниць – усе тут важить:
Хіба не диво – квітка і бджола,
Мозольний труд, в якому зріє колос?
Микола Петренко
У житті й у світі немає дрібниць, – усе тут важить. Скажімо, голуб не може стовідсотково бути символом миру – дармоїд і клює живу міль, хоча, можливо, й шкідливу. Бджола, яка сидить на квітці й, помираючи, приносить людині користь – символ миру. Українцям необхідно домогтися якнайповажнішого впровадження цього символу у своє традиційне життя, зробити його взірцем для всього світу!
———————————————
*Замість рецензії на книжку Богдана Дячишина «Думки й діалоги щоденні».
.
5.
Наше слово, наші думки, наше життя, як, невидимо плачучи гіркою сльозою, сказала Оксана Забужко, закопані в пісок пустині, «І наш шлях через пустиню тільки-тільки розпочався» («Notre Dame d’Ukraine: Україна в конфлікті міфологій»). Попри те, пам’ятаймо твердження Івана Пулюя, що «Бог стоїть за тим, …за ким культура і цивілізація!», бо місія України, українця нести світові дух правди, щоб оживити змертвілу суспільність до життя…
.
6.
ОДИН РЯДОК
Один рядок – як день прожитий,
як мить, непізнана й незнана,
а може, вічністю він стане,
як злота самородний злиток?
У ньому все:
тепер і завтра,
і вчора миті незабутні,
вагання,
вибір на розпутті,
і в гордім серці вічна ватра.
Любомир Сеник, «Таїна»
«Не можна здогадатися, як функціонує СЛОВО. Про це можна дізнатися, лише побачивши його застосування» (Л. Вітґенштайн, «Філософські дослідження»). «Слово – принципово розумне та ідейне, тоді як образ і картина (на екрані електронних пристроїв – Б. Д.) принципово споглядальні, зорові» (Оксана Забужко, «Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу»)… Якщо слово – розумне та ідейне, то чи ми здатні зрозуміти наступний текст: «І сказав Бог: “Хай станеться…! І сталося…”» (Книга Буття 1:3, 1:6, 1:9, 1:11, 1:14, 1:20, 1:24, 1:26, 1:29).
.
7.
І все тут – із моєї пам’яті; це крихти, які залишилися від прочитаного й передуманого, хутко зібрані й зафіксовані на папері, душевним поривом, для поживи єства. Дбаймо про те, щоб не бути байдужими до людей, зокрема – й до себе, постійно повертаймося до того, що залишилося в пам’яті після прочитаного, вчімся читати, осмислювати. Сенека застерігає: «Дозвілля без книжки – смерть, гробівець для живої людини», бо «Скільки чого тримаємо в пам’яті, стільки знаємо… Скільки тримаємо в душі – стільки й живемо» (Андрій Содомора, «Сльози речей»)…
Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів
Leave a Reply