Письменниця Віра Марущак, вочевидь, реалізовує гуманно-гуманітарну програму, яка охоплює певний читацький сектор, прихильний до казкових оповідок. Проте тут справа не лише в жанрових особливостях пропонованих текстів.
У першій «програмній» книзі – «Розповіді тітоньки казкарки» (Київ: Креативна аґенція «Артіль», 2024) звичайний україномовний текст дублюється для незрячих шрифтом Брайля (нанесено виразні рельєфні знаки), що значно і благодійно розширює коло зацікавлених книжкою читачів, казками вишуканими та захопливими.
…І ось ще одна «широкоформатна» книга багатоколірного та дуже привабливого друку цієї ж авторки – «5 казкових історій» (Київ: Ліра-К, 2026). На цей раз – білінгва. Продубльовано німецькою мовою. Мушу сказати, що вибір мови не випадковий. Нині письменниця, з відомих причин, замешкала у Німеччині. Але й там багато пише, працює в українській громаді у місті Гайльбронн.
Окрім філологічного значення, книга має свої громадянські та політичні сенси. …Можна помітити паралельні традиції розвитку казкових історій у двох потужних європейських культурах, українській та німецькій. Здається, не випадкові.
Сьогодні, коли доводиться захищати Європу від зловісного сусіда-варвара, лінгвістика, як на мене, робить можливим виразне виділення народної та літературної творчості; підключити й образотворче мистецтво. Цікаво, що оформлення книги базується на залученні візуальної образної системи попереднього видання для супроводу казкових історій. Цей же принцип використано й у виставкових авторських експозиціях. Тут, принагідно, назву авторів перекладу та художнього оформлення: Валерія Кляйн, Наталія Плечистова і Керсін Лінк.
Казкові оповідки, як і належиться, сюжетом невибагливі. Однак зворушливі та мудрі. Хто б не впізнав у Гусці-Боягузці з однойменної казки сміливу ватагиню громади, коли на те прийшов час? Чи не запам’ятав би молодого Горобчика? («Дивак»). Той, не без таланту, оповідав друзякам невигадані історії. І заслужив собі славу мало не письменника. Або ж як можна не симпатизувати дівчинці Орисі («Золоті тенета»), яка заприятилювала із Павучком?! І усвідомила, що найбільша цінність у житті – золоте серце.
Відтак і казковість «Їжачка-школярика» не в його колючках, а в прагненні дружити… Або ж: уміння співчувати і допомагати потребуючому («Слониха та Левеня») – хіба не вони так цінуються у суспільстві? Одне слово, така казка не прямолінійно навчає, а провадить; бачить далі, пригортає до себе.
Насамкінець я б сказав так. Якщо підбереться по-справжньому творчий авторський колектив, то й результату не доведеться чекати довго… Казочка до казочки – як бубликів в’язочка. Будьмо разом!
P.S.
Повернуся до оформлення казкової книги. Бо дуже знаково це все виглядає. Композиційно художниця Керстін Лінг розтягнула мальовниче оформлення казок з першої до четвертої сторінки обкладинки: тобто, все разом – насичено-казкове. Звірята та птахи вийшли кожен зі своїм характером, уподобаннями, іншими особливостями. Їхній світ наїву та відвертості ніби розсіяний по зображуваному просторі; він як додатковий казковий персонаж має свою функцію. Додають почуттів і виразні насичені барви. Вони чітко проступають під ламінантною плівкою, чинять свої казкові приваби. Одне слово, захоплює одразу та на всю книжку. Читаймо і дивуймося! Книга цього варта і у плані дизайну.
Віктор Палинський
Leave a Reply