Я, український поет Ігор Павлюк, у жилах якого, можливо, тече кров легендарного гетьмана українського козацтва Павлюка Бута, горджуся сьогодні приналежністю до української нації, хоча ще недавно із тривожним сумом повертаючись додому з Ірландії, Америки чи Польщі, говорив сам собі і друзям: «Що ж, батьківщину не вибирають»…
Шановне Товариство! Дорога громадо!
Я, український поет Ігор Павлюк, у жилах якого, можливо, тече кров легендарного гетьмана українського козацтва Павлюка Бута, горджуся сьогодні приналежністю до української нації, хоча ще недавно із тривожним сумом повертаючись додому з Ірландії, Америки чи Польщі, говорив сам собі і друзям: «Що ж, батьківщину не вибирають»…
Сьогодні я знаю, що Україну бачить гордою і сильною не лише Європа, але й цілий світ. І знатиме її не лише як територію найбільшої техногенної катастрофи людства – Чорнобиля, як територію Голокосту, але як місце дивного зібрання народу, який мирним шляхом хоче прийти до того стану демократії, свободи, до якого багато народів ішли через кров і війни.
Це божественна особливість України.
Тому віддамо Богові Боже, а кесарю – кесареве.
Я був активним романтичним учасником Помаранчевого Майдану, куди йшов, попрощавшись зі своїми доньками і дружиною, бо як колишній курсант військового училища,розумів, що з таких акцій можна й не повернутися.
На щастя тоді обійшлося без крові.
Я гордився такою Україною.
Біда ж моя як батька, чоловіка, доктора наук, професора, громадянина, що мене у ці грудневі дні зрадили.
Не друзі, не колеги, не сусіди.
Всі ми люде (саме так – «люде» – писав Тарас Шевченко).
І Бог усім суддя.
Мене зрадила моя політична влада – мої слуги, які жирують за рахунок наших податків і не тільки, на жаль, за рахунок них…
Причому зрадила дуже підло.
Адже буквально у вівторок я чув, бачив, як три президенти України різних років разів із діючим президентом разом говорили правильні слова про ситуацію в країні і про мирний і мудрий вихід із неї, а вночі… «Беркут» за наказом зверху знову кинувся в атаку на моїх колег, вчителів… дітей… на майбутнє.
Як каже народне прислів’я: «Бійся гніву доброї людини!»
На наше горе, почалася війна, але на щастя, не громадянська, а народу із годованою ним владою.
Я у ній буду поетом-солдатом.
Як чоловік я ще здоровий і багато чого вмію.
Я не люблю бійок, не люблю суддівств.
Я пишу вірші, які помітили і друкують у світі окремими книгами.
Це мій скромний вклад в інтеграцію України у світове співтовариство, яке я трохи знаю, бо ж удосталь поїздив і пожив у світі. Міг би зостатися і жити в багатій стабільній країні. Я поважно люблю усі нації, народи і окремих їх представників.
Але я свідомо, серцем вибираю Україну, землю, батьківщину, де закопана моя пуповина, і готовий боротися за її горде і світле майбутнє або вмерти за неї.
А тепер я читатиму уривки із моєї драматичної поеми «Бут», присвяченої гетьману Павлюку.
Esteemed colleagues! Dear Guests!
I am Ukrainian poet Ihor Pavlyuk in whose veins might be the blood of the legendary hetman of the Ukrainian Cossacks – Pavlyuk Boot. Today I am proud to belong to the Ukrainian nation, although just recently returning home from Ireland, America or Poland with a sad anxiety, I was telling my friends and myself, “Well, we do not choose our motherland …”
Today I know that Ukraine is seen as proud and strong, not only by Europe, but also by the whole world and they will know it not only as a territory of the largest man-made disaster of mankind – Chernobyl, as the territory of the Holocaust, but as a place of strange gathering of people who peacefully want to gain democracy and freedom, which many people received through blood and war.
This is a divine feature of Ukraine.
Therefore, “what is Caesar’s to Caesar; and what is God’s to God.”
I was an active member of the Romantic Orange Revolution, where I went, saying goodbye to my daughters and wife, because as a former cadet, understood that there might be the chance of not coming back.
Fortunately no blood was shed then.
I was proud of Ukraine being like that.
My trouble as the father, husband, PhD, professor, and citizen, is that these December days I was betrayed.
Those were neither friends, nor colleagues or neighbours.
We are all people.
And let the God judge everybody.
I was betrayed by my political power – our public servants, who are taking advantage of our taxes and the nation’s wealth.
And betrayed in a very mean way.
It is only on Tuesday that I heard and saw how three former presidents of Ukraine and the current president during their meeting said the right words about the situation in the country and talked about a peaceful and wise way out of it, but at night Ukrainian riot police “Berkut” by an order from above again rushed to attack my colleagues, teachers … children … the future.
As the proverb says: “Fear the anger of a good man!”
To our sorrow, the war broke out, but fortunately, not civil, but the war of the people with the ruling power .
I ‘ll be a poet-soldier in it.
As a man I am still healthy and know a lot.
I do not like fighting, I do not like judging.
I write poems that are noticed and are printed as individual books in the world.
This is my humble contribution to Ukraine’s integration into the world community, which I know enough, because I travelled and lived in different parts of the world. I had an opportunity to stay in a prosperous and stable country. I love all nations, peoples and their individual representatives.
But I consciously, with my heart choose Ukraine, land, home, where my umbilical cord is buried, and I am ready to fight for her proud and bright future, or die for it.
Now I will read excerpts from my dramatic poem “Boot” dedicated to Hetman Pavlyuk.