Досі голос Донбасу в незалежній Україні завжди був камертоном. Він вимагав і продовжує вимагати, не гребуючи й шантажем, домінування російської ідентичності на території всієї України, а не лише на Південному Сході. Про що ж насправді говорить Донбас? Та про одне: якщо ви хочете України в теперішніх кордонах, погоджуйтеся на російський протекторат…
Це солодке слово соборність
Досі голос Донбасу в незалежній Україні завжди був камертоном. Він вимагав і продовжує вимагати, не гребуючи й шантажем, домінування російської ідентичності на території всієї України, а не лише на Південному Сході. Про що ж насправді говорить Донбас? Та про одне: якщо ви хочете України в теперішніх кордонах, погоджуйтеся на російський протекторат.
Безвихідь нинішньої ситуації полягає в тому, що значне число громадян із українським паспортом ототожнюють себе з Росією. Ці громадяни компактно проживають саме в Луганській, Донецькій областях, чимало їх у Харкові й Одесі. Вони за душевним поривом, а не тільки за гроші обстоюють начебто федералізацію, децентралізацію, російську мову як другу державну, а насправді — російські цінності: «власть» і конкретно Путіна, «вєлікоє Отєчєство», «вєлікую побєду», «русскоє тєлєвідєніє», нарешті «русскую жізнь», в якій немає місця такій ризикованій речі, як свобода вибору, де завжди все «по плану» царя, вождя, партії, генсека чи президента керованої демократії. Носіями російських цінностей в Україні є не лише комуністи й регіонали, а й їхній електорат. Якщо Росія — це колективний Путін, то Донбас — це колективний Янукович. Українські ж громадяни з українською ідентичністю не хочуть влади тирана. Саме тому і піднявся Майдан.
Про цивілізаційний розлом між українською і російською Україною вже писалося, зокрема на цьому наголошував Юрій Андрухович, якого засудили за брак патріотизму. Одначе нагнітання патріотизму розлому не ліквідує, навпаки його загострить. Розлом неможливо ліквідувати, якщо не тільки еліти, а й громадяни не домовляться про спільні правила гри. Чи це можливо? У теперішніх обставинах ні, бо Донецька республіка й інші республіки на Південному Сході — це проект, що заперечує Українську державу і її прагнення інтегруватися в ЄС, а задля власної безпеки — й до НАТО. Донецька республіка, що виросла з антимайдану, — фундамент поліційної держави, гарант її легітимності. Недопустимо, що з Донецькою республікою почала вести сепаратні переговори Юлія Тимошенко. Такі перемовини із терористами — державна зрада. Громадяни це розуміють, проте партійці з «Батьківщини» не дають таким діям своєї очільниці адекватної оцінки. Руками Тимошенко Путін готує черговий розгром української революції, досягнення Помаранчевої вона свого часу угробила. Хто підтримує сьогодні Тимошенко, той підтримує контрреволюцію Путіна й війну Путіна в Україні, яку він здійснює руками політиків і звичайних громадян із українським паспортом і російською душею. Можна вбратися у вишиванку, заговорити тимошенківкою, навіть інвалідом зробитися на часину, але цей арсенал дешевої актриси не здатний замаскувати директиви Путіна, що реалізуються безсоромно й демонстративно — ручкання й посмішки терористам із харківського «Оплоту», підтримка борця № 1 із сепаратизмом Ахметова, ексцентрична телефонна розмова із Шуфричем, в якій озвучено пропозицію кинути бомбу на етнічних росіян в Україні. Тимошенко забула приказку: скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти. Друзі у Юлії Володимирівни — все «уважаємиє люді»: Медведчук, Портнов, Шуфрич, та й з Путіним у неї стосунки «зашибісь» — партнери з руйнування України. У Тимошенко був шанс спокійно дожити віку, займаючись благочинністю. Одначе власне самолюбство чи короткий повідок Путіна змусили її знову кинутися у політичний вир. Тимошенко колись таки виженуть із Києва так, як вигнали Януковича. Інакше не буде України. І мені Юлії Володимирівни не шкода, бо за своїми душевними якостями й попри маску гуманістки вона не краща від відомої лікарки, що добивала ногами на сходах Харківського метро пораненого євромайданівця. На наше горе Юлію Володимирівну доля закинула на Печерські пагорби, а не в Чугуїв.
Україна, яка слухала Донбас 23 роки й ішла з ним на компроміс, — це територія без національної ідеї, територія із вихолощеним українським змістом. Нас мусить вразити, що творцями нинішньої української соборності є більшовики — саме вони створили державу УССР у теперішніх кордонах. У цій абсурдній державі під петлюрівськими прапорами стояв електорат Януковича. Принаймні тепер він витяг свій донецький триколор, прикривши ним російський. І це значно чесніше. Україна ж хоче будувати власну, цивілізовану державу без тиранів, корупційних розкошів 5 % верхівки й злиденного існування решти 95 % населення. Україна хоче розвивати свою мову, завдяки якій українці збереглися як нація. Українська мова як єдина державна — це природня вимога титульної нації, тоді як спеціальний статус державного захисту для російської, що в Україні захисту не потребує, бо і так домінує, — це відверте знущання над українцями, що його підтримали Луценко, Турчинов, Яценюк і галицькі інтелектуали зразка Калинця і Савки. Мотиви тут можуть бути різними, але не треба називати толерантністю й компромісом вигоду, яка завжди нетривка. Вигода — це той пісок, на якому державу не збудуєш. Державу будують на самопожертві.
Українці мають позбутися найболючішого свого комплексу — комплексу соборності, бо російська й українська частини України протягом 23 років Незалежності рухаються в різних напрямках. У першу чергу цього комплексу мають позбутися політики. Вони вже давно мали обговорити можливість проведення референдуму, внаслідок якого кожна частина України опинилася б у тому союзі, в якому хоче, і будувала б те суспільство, яке хоче. Цивілізовано розлучилися свого часу Чехія і Словаччина. Драматично — Індія і Пакистан. Саме тому треба думати над тим, як цивілізовано встановити новий кордон між Україною і Росією, між європейською і російською цивілізацією. І в цьому місці увесь мій оптимізм вичерпується, бо з Росією, здається, цивілізовано домовитися нереально, бо 80 % росіян підтримують Володимира Завойовника, отже готові воювати не з умовним противником, а з тими, хто відчуває себе українцями.
Роксана Харчук