Вулицею ішла дівчина. Довкола роївся гамірний люд, а її серце відчувало лише самотність і смуток. Від сильного душевного болю думки зупинились. Лише з серця виривався гіркий зойк: „Мамо… мамусю“. Дівчинка була сиротою вже багато років.
В усіх її товаришок були матері, але вони дбали про добро лише своїх доньок. Її ж приймали хоч і привітно, але поради давали неохоче, стримано:
„Живи, як сама знаєш“, і вона вже давно звикла обходитись без материнської ласки і підтримки.
Але сьогодні душа, мабуть, переповнилась болем і всіма своїми фібрами рвалась крізь небеса до рідної неньки.
Від безцільного ходження вулицями міста ноги якось самі почали підніматись східцями до церкви. Було відчинено. Кілька жінок (мабуть, Апостольство молитви) спільно відмовляли вервицю до Матері Божої. Дівчина тихо опустилась на коліна біля однієї з жінок. Втомлений розум слабко вникав у слова молитви. Вона стояла на колінах з опущеними руками і лише щиро дивилась на зачинені Царські Двері. Дівчина щонеділі ходила до церкви, щодня молилась вдома, але не надавала особливого значення молитовним братствам, і вервицю не особливо любила відмовляти. Тому і зараз не сподівалась знайти полегшу. Але щось стримувало її, і вона продовжувала залишатись в церкві. Можливо, натхненне моління жінок? Помалу серце бідолашної почало співчувати словам молитви.
Після закінчення вервиці жінки почали молитись у різних потребах. За кожне прохання проказували трикратне „Богородице, Діво“, і тут жінка, котра провадила молитву, промовила: „А ще помолимось за наших дітей: за всіх сиріт на світі…“.
У тій хвилі дівчина вибухнула потоком гарячих сліз, а до образу Пречистої Діви Марії полинув нікому не чутний зойк-болю і жалю. З дитинною довірою вона піднесла очі до Її Божественного Лику: „Мамо Маріє, моя єдина…“ Ось Вона — розрада і поміч її сирітської долі, її Небесна Ненька, і ці жіночки, що пліч-о-пліч стояли біля неї навколішках, раптом стали близькими, рідними.
Ще довго дівчина залишалась у Божому Домі, занурена в щиру молитву до Бога.
…Вона вийшла з церкви не самотня. З нею невидимо йшли її Небесна Ненька — Пресвята Богородиця та ще багато матерів, які, як тепер знала дівчина, є у всіх містах і селах, і які дарують у своїх молитвах материнську любов всім потребуючим.
Надія БОРСУК.