Це імпортоване слово прибилося до нас через шкільні підручники. Український народ не дуже знав, що російський цар воює з французьким царем і що це зветься “отечественна война”. Російський народ також дізнався про це вже по війні…
«ОТЕЧЕСТВЕННА»
Це імпортоване слово прибилося до нас через шкільні підручники. Український народ не дуже знав, що російський цар воює з французьким царем і що це зветься “отечественна война”. Російський народ також дізнався про це вже по війні.
Що стосується пори 1941 – 1945 років, то це у нас мало страшну назву “війна”. Таку коротку, як революція, розруха, голод.
Отечественна – накинули.
Війна впала на Україну. Вона її донищувала після репресій і голоду. Воював німець з “совєтами”. Німець відступив – прийшли “другі совєти”. Прийшли небажані і мстиві. Поводилися як чужі. Зразу кидали мобілізовану молодь під німецькі кулемети. А в 1947 для “переможців” організували голод.
Що стосується “перших совєтів”, то це – “комунія”; колгоспи і розкулачування; вивіз у Сибір; голод 1921, голод 1932-33; руйнування храмів; Єжовщина 1936-38 років.
Практично це означало, що майже кожну сім’ю пограбовано і зґвалтовано. Розстріляно, заарештовано, вивезено, роззуто.
“Гірше не буде!” – Така була реакція українського народу на війну. І не тільки українського. Народ відчував, що війна почалася в 1939 р., бо тоді мобілізували “на польську” і “на фінську”.
Але большевики закричали про розв’язування війни тільки тоді, коли їх ударили – в 1941р. Правда ударили передусім нас, бо пани б’ються, а в мужиків чуби тріщать. Коли прийшов німець -утворилася велика продушина; – не гнали до колгоспу і не ловили з колосками; упало НКВД, упала сила терору; відкрили церкву.
Але Гітлер мав справу не з нами, а зі Сталіном. Логіка речей вимагала реакції на саму воєнну окупацію.
Ось чому в 1943 р. я писав (за наказом “наших хлопців”) “Геть німецьких окупантів”. А щось подібне писали большевики. І тоді ще наказали мені написати “Смерть Гітлеру і Сталіну”.
І, головне, ніхто не був проти!
Багато людей наших полягло в боротьбі проти окупантів – і під знаком тризуба, і під знаком зорі п’ятикутньої.
Отже, ми повинні насипати їм високу могилу. Ми повинні вшанувати їхню пам’ять і віддати честь.
То вже інше питання, хто і як скористався з їхньої слави оборонців свого краю.
Першим заговорив про усе це вголос Олександер Довженко в кіноповісті “Україна в огні” і в своїх щоденниках, і перший закликав пом’янути і вшанувати полеглих та їх родини.
Але офіційна фальшива фразеологія паралізувала свідомість сучасників, їм потрібно було не вшанування жертв, а використання перемоги матеріяльно і морально. І тоді було накинуто стереотипи -як треба пояснювати причини перемоги і саму війну як “велику вітчизняну”.
Коли “одному – війна, другому – мать родна”. І для таких “поб’єда” – це дійна корова на все життя.
А взагалі II світова війна – була вибухом кризи духу. Коротке замикання, коли оголені нерви однакового заряду зблизилися. І ті соціялісти з червоним прапором – і ті з червоним, і ті сповідують релігію сили – і ті, і ті поклонилися дияволові в обмін на владу над світом, і ті. Отже, одним словом – “попала коса на камінь”.
Ясно, що і той хотів першим напасти, і другий хотів скористатись перевагою першого ходу…
І той хотів бути зверху, і другий.
Одна істотна різниця: “Фюрер” мав за плечима добре організовану для війни націю і добру військову машину. “Мудрий вождь” мав пограбовану, озлоблену репресіями країну і величезну, погано організовану і здеморалізовану армію.
Бліцкріґ був очевидністю перших двох ходів. А от вже на третій у “фюрера” не вистачило стратегічного розуму, і врятувався злочинець Сталін завдяки дурості і жорстокості гітлерівців. Власне про це свідчать матеріяли книжки ФЕДОРА ПІГІДО ПРАВОБЕРЕЖНОГО “ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА”.
Фальшиве слово “отечественна”, було взяте на озброєння совєтською пропаґандою, яка взагалі користувалася обманними, окозамилювальними словами (влада большевиків – “народна”, душогубка їхня – ЧК, намічена жертва – “ворог народу”). Але треба сказати прямо – пропаґандивна большевицька машина була настільки продумана і досконала, що навіть постійну війну з народом – селянством і інтеліґенцією – вони покрили ярликом “боротьби з ворогами народу”.
Але як же багато страшної правди можна було прикрити облудним словом! Як багато збаламучених людей можна повести словом! Скільки людей прагне солодкого обману і як втішається, коли загарбник прикидається визволителем і щось обіцяє…
Нині історія вже вияснила, що всі форми комунізації, концентрації, організації і використанню мас винайшли большевики, Гітлер вчився у Леніна і Сталіна. Вже в теорії “будівництва комунізму” робиться акцент на воєнно-силові методи і постійно підтримуваний рівень терору, який паралізує волю людей. Усе це вірно, і Сталін часто вертався до історії Івана Ґрозного за уроками.
Але історики часто недооцінюють пропаґандивного забезпечення, яке мали большевики до захоплення влади і особливо після. Усі ці “теоретичні основи”, філософські, ідеологічні, організаційне підґрунтя, а головне організація пропаґанди, що охоплювала усі клітини народного організму і тяжіла над кожною душею – ця влада князя тьми була ще страшнішою за терор.
Отрута большевицької пропаґанди просякла навіть в народний організм, який від самого початку мав гостру алергію на «комуну». Корисливість, зовнішня правдоподібність і спокуслива легкість просякла в саме мислення людей і зробила його зручно-вигідним для досягнення хвилинних цілей.
Підійматися до принципів, до чесного мислення нелегко.
Книжка дає багатий і переконливий матеріял для перегляду закорінених стереотипів мислення про історію, що відбувалася на наших очах.