Сталося. Ми обрали Порошенка. Ми всі, сиріч, більшість, дали зрозуміти Тимошенко, що її час минув. Але не знаю відповіді на найголовніше: чому ми переконані, що час Порошенка настав?..
ПОСТІНАВҐУРАЦІЙНЕ …
Сталося. Ми обрали Порошенка. Ми всі, сиріч, більшість, дали зрозуміти Тимошенко, що її час минув. Але не знаю відповіді на найголовніше: чому ми переконані, що час Порошенка настав?
Я не критикую Президента. Я говорю про людину, яка довгі роки «дери- банила» Україну, як усі.
Так, моя дружина плакала, слухаючи інавґураційну промову Президента. Я слухав. Згадував події 2005 року. Тоді не плакав. Але внутрішньо тішився. Сьогодні ні плачу, ні тішуся. Просто чекаю рішень. Рішень нового Президента.
Знимки святкування інавґурації Президента мене не втішили. Бо я там побачив сотні людей, яких би не мало бути в українській історії, не те, що на інавгурації. Я не знаю, чому там були Ющенки і Ванникова, брати Литвини, не знаю, що там робили Геращенко і Луценко. Не кажу про Рибака і Єфремова. Мовчу про Яна Табачника (честі не маю).
Словом, Петре Олексійовичу (майже, як Петро І), поки Ви не зробити Вчинку, який характеризуватиме Вас як Президента Нової України, я Ваш запеклий опонент. Ні, я не називатиму Вас галицьким Гітлером, бо ті, що так пробують Вас назвати, роблять честь Галичині і нікчемному Гітлерові. Я Вас сприйматиму, як Президента України, який не вартує тієї довіри, яку йому надали. До того часу, поки не зробите кроки, які характеризуватимуть Вас як Людину і Президента.
Я не забув 2005 рік і заяву покійного вже Олександра Зінченка. У Вашому кабінеті мав би бути його портрет. Навіть, коли він був не правий, чи коли він виконував чиєсь замовлення.
Ви проголосили перевибори у Верховну Раду. Якщо там буде третина людей із попередньої ради, Ваші слова, – папір, на якому можете ставити підпис поряд із Путіним.
Повне перезавантаження влади, – це навіть не вимога, аби у Верховній раді не було комуністів і регіоналів. Це вимога «чистого листа». Ви не зможете цього зробити. Навіть моє покоління, яке не було у владі, не має права претендувати на місце у перезавантаженні.
Що залишається? Одним людям вірити у зміни Порошенка. Іншим вірити у Путіна. Третім не вірити ні в кого, і просто заробляти гроші на вбивствах і мародерствах. Як Ви там сказали: Винниченко воював проти Грушевського; Петлюра воював проти Скоропадського. Махно воював проти всіх. Гарна метафора української історії: в її минулому, сучасному і майбутньому виявах.
Днями мені сказали, що я визрів до політичних ігор. Прикро мені зробилося. Я не готовий ні до чого. Тим більше не готовий до війни. Не готовий писати так, як це зробив мій добрий знайомий, поет Ігор Павлюк: „Я записався добровольцем і чекаю своєї черги.
Слів наразі нема.
Говорять автомати“. Так склалося. Воювали мої дідусі: один повністю пройшов І-шу Світову в складі австрійської армії; другий півроку був у складі української поліції (з листопада 1918-го до травня 1919-го); мій батько вісім років був військовим за часи Сталіна-Хрущова, й демобілізувався як офіцер Радянської Армії; тесть прослужив чотири роки моряком-коком на Балтійському флоті. Я не хочу, аби мій син воював на території України. Це питання до Вас, чому Ви (Ви – так звана політична еліта) допустили цю війну, і чому за 23 роки ніхто не бачив стратегії державницької? Те, що зараз відбуваються ігри політичні, й Україна отримала дивіденди від Америки і Європи, мене не тішить.
Я людина літературоцентрична. Так, я не пишу художніх творів, і це мене рятує. Але я їх читаю, і це мене провокує на думки. Я належу до втраченого покоління. Тому, що мені не дали можливості чутися матеріально забезпеченим від роботи, яку люблю і вмію.
Що ще сказати? Мовчу. Роблю свою роботу. Роблю, як належиться. Люблю Україну, бо … просто люблю. Не маю бажання кудись тікати, тим більше тікати в Америку чи Росію. Хочу жити і вмерти тут, на своїй батьківській землі. Шкодую, що не можу опанувати належним чином „дідизну“, бо людина сильна родинним коренем і родинною традицією. Але знаю, що останньою моєю землею, яку захищатиму, буде саме вона, дідівська і татова хата. Іншої не хочу, і ні в кого нічого більше не прошу.