Понад 10 тисяч людей зібралися того дня і в Чорткові. Врочистості відбувалися на площі біля замку і церкви на Вигнанці. Прибули селяни з багатьох сіл, навіть цілими сім’ями. Над вічем майоріли лозунги: “Хай живе вільна Україна!”, “Хай і живе Українська держава!”, “Честь і слава батькові Грушевському!”, “Геть польське панування в Галичині!’’. Патріотичну промову виголосив посол Олександр Колесса, потім слово мали місцеві жителі. Містом пройшла велелюдна демонстрація, попереду якої несли, за словами учасника подій, “портрет нашого генія, борця за свободу України Тараса Шевченка”. Увечері в парку Старого Чорткова відбулися громадське зібрання і концерт.
Як Тернопільщина вітала утворення незалежної УНР
Проголошення 22 січня 1918 р. самостійної і незалежної Української Народної Республіки знайшло гарячий відгук у тій частині Тернопільського краю, яка до Першої світової війни входила до складу Австро-Угорщини. Зауважимо, що населення Збаразького, Скалатського, частини Тернопільського і Гусятинського повітів зустріло цю подію в складі новоутвореної Української держави, оскільки тут перебували її війська. Жителі Тернопілля особливо близько сприймали події на Великій Україні, бо навесні-влітку 1917 року, коли наш край був зайнятий російською армією, тут безпосередній відгомін мала українська революція, добре знали про діяльність Української Центральної ради.
3 березня 1918 р., на заклик Українського народного комітету у Львові, в Галичині урочисто відзначали створення УНР “Святом української державності”. На Тернопільщині воно було добре організоване, пройшло піднесено і за активної участі великої кількості людей. Незважаючи на те, що різні перешкоди чинила австрійська влада, побоюючись зростання українського політичного руху і здійснення його головної тогочасної вимоги – створення української автономії в Галичині.
Організацією свята в Тернополі займався спеціальний комітет. Випустили листівки з програмою врочистостей. Однак староство їх конфіскувало і заборонило маніфестацію вулицями міста. Тоді організатори звернулися до німецького коменданта і той дозволив вуличний хід. Треба сказати, що командування німецьких військ, які зайняли центральну і південну частину нашого краю, високою політикою особливо не переймалося й інколи йшло назустріч проханням української громадськості.
Учасниками свята в Тернополі стало біля 10 тисяч чоловік – мешканців міста і навколишніх сіл. Просто неба, біля церкви Різдва Христового відбулось урочисте богослужіння. Потім кінний загін січовиків з українськими прапорами, співаючи національні пісні, проїхав вулицями міста. У двох кінотеатрах при переповнених залах відбулися збори, виступали посол Сидір Голубович, професори української гімназії Степан Брикович і Петро Карманський, відомі громадські діячі Ілярій Брикович і Василь Вітошинський. Вели мову про Берестейський мир і його значення для України, про УНР, в якій український народ став господарем на власній землі, про домагання галицькими українцями автономії. Учасники зібрань надіслали українському урядові в Києві вітальну телеграму. На завершення виконали пісню-гімн «Ще не вмерла Україна».
Кілька тисяч жителів Гусятинського повіту зібралися на свято в Копичинцях, які під час війни стали повітовим центром. Влада спочатку заборонила його проведення, але потім змушена була скасувати своє рішення. “Сильнішим було почуття народної душі, ніж стягнені з усіх усюд жандармські багнети”, – мовив один з очевидців. На головній площі містечка присутні помолилися за душі загиблих на війні і в боротьбі за волю України. Хор з села Яблунева виконав “Боже великий, єдиний, нам Україну храни”. Промовляли посол Михайло Петрицький, священики і селяни. Вони вітали проголошення незалежності УНР. Звучали й слова, що й українці Галичини повинні прагнути до власної держави. Всім запам’яталося мовлене священиком Йосипом Бриковичем: “Ніяка неволя не зможе вбити правду народу!”. Свято закінчилося ходом вулицями містечка.
Понад 10 тисяч людей зібралися того дня і в Чорткові. Врочистості відбувалися на площі біля замку і церкви на Вигнанці. Прибули селяни з багатьох сіл, навіть цілими сім’ями. Над вічем майоріли лозунги: “Хай живе вільна Україна!”, “Хай і живе Українська держава!”, “Честь і слава батькові Грушевському!”, “Геть польське панування в Галичині!’’. Патріотичну промову виголосив посол Олександр Колесса, потім слово мали місцеві жителі. Містом пройшла велелюдна демонстрація, попереду якої несли, за словами учасника подій, “портрет нашого генія, борця за свободу України Тараса Шевченка”. Увечері в парку Старого Чорткова відбулися громадське зібрання і концерт.
На свято до Теребовлі прибуло не менше людей, ніж у Чорткові. На мітингу виступили священики Платон Карпінський та Іван Мохнацький, жителі міста і сіл. Оратори схвалювали проголошення самостійної Української держави. Звучала також вимога до австрійського уряду створити в Галичині окрему українську провінцію і прилучити до неї Підляшшя та Холмщину. Величава маніфестація містом з українськими прапорами і піснями завершила врочистості.
Торжества на честь незалежної УНР відбулися також у Бережанах, Бучачі, Заліщиках, Підгайцях та інших повітових центрах. “Свято української державності” переконливо засвідчило, що в той революційний час надзбручанські українці духом і помислами були зі своїми братами на Великій Україні, усвідомлювали необхідність боротьби за власну національну державу.
Петро ГУЦАЛ,
краєзнавець.