Якщо ви цікавитеся краєзнавством, то, напевне, знаєте, що древнє місто над Іквою пов’язане з іменем відомого дослідника і мандрівника Миколи Пржевальського, який у середині ХІХ століття служив тут у Полоцькому полку царської армії. Відомо, що він тоді мешкав в одному будинку в центральній частині міста. Як не прикро, невмолимість часу не зберегла його.
Але оту будівлю таки можна побачити. Її дихання зберіг для нащадків самобутній художник Олександр Пташкін з Кременця. Дивишся на полотно і починає здаватися, що коло дому ось-ось зупиниться великий слов’янин і рвучко відкриє двері…
Життя все кликало до отчого порогу
Він нерідко замислюється над пережитим. Хоч і не було в його біографії яскравих фактів. Та хіба в них полягає суть? Як вважає сам мистець, головне – пам’ятати про те, що вже було, аби не повторювати помилок, які, очевидно, існували. Та пан Олександр не звертає на це ніякої уваги. І не жалкує, що пов’язав своє життя з Кременцем.
Тут він народився в 1964 році. І оті дитячі роки залишили в душі неповторний відбиток. Бо так хотілося пізнати місто, де зробив перші кроки. Й те зачудування красою стародавнього міста не покидало його, коли навчався в четвертій десятирічці райцентру.
У ті далекі юні роки Олександр Пташкін відвідував заняття в студії образотворчого мистецтва при районному будинку куль-тури, пізнаючи ази художнього ремесла. Можна без сумніву сказати, що уроки запам’талися на усе життя, вплинувши на вибір професії у майбутньому.
Закінчивши вісім класів, молодий волиняк подався на Дніпропетровщину, де в училищі в Петриківці опановував премудрощі деко-ративного розпису. Не приховує, що період учнівства був нелегким. Але він ще раз впевнився у правильності життєвого вибору.
Коли здобув художницьку освіту, то юнака покликали на військову службу. Відбувати її прийшлося у Москві – столиці тодішнього СРСР. Багато художників розповідало, що під час строкової у знаних культурницьких центрах вони, користуючись короткотри-валими звільненнями, відвідували музеї, споглядаючи оригінали полотен відомих майстрів пензля. Так чинив і мій візаві. І пере-конаний, що саме ота пора сформувала його смаки і світогляд.
Повернувся до рідного дому після військо-вої служби. Уздрів найрідніших людей. І міг податися у світи, бо так манила романтика далеких доріг. Але не подався нікуди, а залишився у рідному краї. Працював за фахом у різних організаціях.
Так виходило, що ніде довго не затриму-вався. Цю обставину можна оцінювати по-різному. Та, мабуть, найголовнішим є те, що людина з мистецьким ухилом наполегливо шукає місця для самовираження. І таким для нього став крає-знавчий музей, де він понад 20 років працює художником-реставра-тором. Мені доводило-ся бувати у його тісну-ватій майстерні в цьому культурницькому закл-аді і бачити з яки натхне-нням він трудиться над відновленням експона-тів із запасників музею, які пізніше радували усіх, що прийшли на їх оглядини.
Приваблює неповторність барв і ліній
Як уже згадувалося, мій співбесідник освою-вав початки малярства в студії образотворчого мистецтва при РБК. Тоді й почав брати участь в різних групових виставках. Нині ж пан Олександр не може пригадати скільки було тих вернісажів. Та не робить з цього ніякої трагедії, бо оті школярські спроби зумовили те, що він став художником.
Пан Олександр пригадує ще один випадок з шкільних літ. Педагог поставив перед учнями завдання на наступний урок принести вишивки, зроблені власноруч. Хлопець так і вчинив, зобразивши двох котенят, які дивляться одне на одного. Але вчителька не повірила, що то його творіння і поставила меншу оцінку, ніж він сподівався. Чесно кажучи, школяр трішки образився за цю недовіру. І, можливо, цей трафунок посприяв тому, що він вирішив доказати помилковість її уявлень. Усе, напевне, було саме так. Подібний висновок можна зробити хоча б з того, що пан Олександр і досі зберігає ту школярську вишивку.
А щодо мистецьких уподобань само-бутнього кременчанина, то вони є такими. Пан Пташкін говорить, що він сповідує реалізм. Справді, такий висновок можна зробити, побачивши його картини. Переважно – це олійні полотна, хоч мій співбесідник каже, що пробував свої сили в інших техніках.
Пан Олександр продовжує наполегливо працювати над своїми творами. І дуже радіє, коли вдається виразити пензлем те, про що надумав. І впевнений, що найліпше полотно – ще ним не написане. До речі так вважає більшість художників. І, мабуть, є якась логіка у такому твердженні і саме вона наштовхує до пошуків.
Що можна сказати про картини Олександра Пташкіна, написані останнім часом? Та перш за все слід наголосити, що вони приваблюють неповторністю ліній та колористики.
В цьому багато людей могло пересвідчи-тися. Адже картини Олександра Пташкіна неодноразово експонувалися на виставках гурту «Гладущик», до якого він входить разом з Нілом Зварунчиком, Валентином Величком, Богданом Романюком і двома Володимирами – Прохоровим та Стецюком. Мав він і персональну виставку у рідному місті. Картини самобутнього художника можна побачити в приватних багатьох колекціях в США, Польщі, Росії.
…Прилетіли творчі птиці до Олександра Пташкіна і вже не летять від нього у вирій. Й він щасливий від цього. Хіба може бути інакшим подарунок долі для творчої людини?
Ігор ФАРИНА
