Вірш Теодозії Зарівної “Чортків” надрукований у поетичній книзі “Сторож покинутого раю” (К., 1997. – С.9). “Золота Пектораль” рекомендує усім чортківцям, що не мислять свого життя без віршування, уважно вчитуватися у його рядки.
ЧОРТКІВ
Тільки Багдаду всміхається радо базар,
хлопці зелені в юрбі репетирують самбо,
коні ідуть на торговицю, фірман – у бар,
так, мимоволі, цілком інстинктивно, ансамблем.
З намірів добрих бруківка на пекло чвала,
готика штивна, дещо на позір фальшива:
тут Матір Божа криваву рахубу вела
всіх революцій з чужого плеча і пошиву.
Під прапорами – тягар на селянськім горбі.
Тут патріоти затятіші від карабіна,
тут, попри злодія, все-таки є Україна,
що призначає дітей найдорожчих юрбі.
Тут ще пече безнадійність нових починань,
сльози пречистої, аква нестерпного віта,
тут, на обриві вкотре останнього літа,
вересень зніме скальп капелюха і дань.
Злива Серету пришиє сердитий рукав,
день перекривши, змивши дорогу, одначе,
скрикне шлагбаум, вистрелить в небо шпака:
скоро вітчизна, і серце вже здалеку плаче.