Цього року втретє письменники і краєзнавці здійснили сходження на Говерлу на День Незалежности, аби читати свої твори. Акція проходила під гаслом: За мир і єдність в Україні.
Вперше з такою ініціативою виступили Івано-Франківські організації Національних спілок письменників і краєзнавців (Євген Баран і Михайло Косило) в 2012 році на знак протесту проти «мовного закону Кивалова-Кіліченка», минулого року письменники здійснили сходження, підтримуючи євроінтеграційніий вибір України.
Постійним провідником на Говерлу є поет, краєзнавець Роман Киселюк із Делятина, який своє перше сходження на Говерлу здійснив у 1957 році.
Цьогоріч сходження було непростим. Падав дощ, був сильний вітер, а на вершині ще й кидало сніговою крупою. Тому з великої групи, яка робила сходження – 20 людей, серед них молоді літератори з Києва, Івано-Франківська, учнів івано-франківської і кіровоградської шкіл на Говерлу піднялося 9 літераторів, всі інші дійшли до Говерлянки і провідник запропонував жінкам, дітям повернутися на базу «Заросляк».
Це трудне сходження подолали: Євген Баран, Василь Тулай, Олександр Букатюк (Івано-Франківськ), Сергій Пантюк, Ліза Стрий, Юрій Пероганич (Київ), Василь Кузан (Закарпаття), Олександр Косенко (Кіровград).
На вершині поети зачитали свої вірші й мали вдячних слухачів. Там були групи людей з Києва, Львова, Одеси (всього чоловік 50). Письменники ще жартували, що на Говерлі у них було більше слухачів, аніж день перед тим у Будинку культури в Яремчі, коли на літературну зустріч прийшло декілька відвідувачів.
Традиційна патріотична акція відбулася за підтримки Центру туризму і краєзнавства учнівської молоді Івано-Франківської області (директор Михайло Косило).
Євген БАРАН
Фото Василя Кузана
Доброго вечора, шановні!
Яка ж у Вас гарна традиція – на ГОВЕРЛІ свої твори читати… Та ще й слухачі знайшлися…
Щасливі ви люди…
Візьміть і мене з собою на ГОВЕРЛУ !!!
Я також пишу віршІ, ось один з них:
П Е Р Л И
Бракує фарб в січневий день,
Бракує світла, поцілунків,
Бруньок, усміхнених облич
І щедрих сонячних дарунків.
Бракує зоряних суцвіть,
Туманів, що лоскочуть ніздрі;
Кульбабок в жовтому вбранні,
Освідчень, навіть і запізніх.
Мені бракує тихих слів:
«Добридень, як воно живеться?»,
Носатих боцюнів в гнізді,
Барвінку, що за тином в’ється.
Вже Вітер розкуйовдив ліс,
Тумани витерли узбіччя.
Женуться соки по гілках,
І це Весні, до речі, личить.
Попереписую пісні,
Бо стала забувати приспів,
Вночі вдивлятимусь в зірки –
В їх чисто український блискіт.
А ПЕРЛІВ, ПЕРЛІВ – торжество!
Дорожні бебехи – на плечах.
У тім – очікуванім дні,
Я розмалюю бабців глечик.
По бур’янах – до самих веж –
Під ребра сонної Говерли.
Старої яблуні гілки
Полізли вбік і вверх поперли.
Ще браму Сонцю відчиню,
Ще зачерпну Дніпрові воду,
Благатиму щасливих літ
Для українського народу…
З повагою ІННА ХАРЧЕНКО,
громадянка України, зараз мешкаю у Німеччині, місто Ганновер, 2 вересня 2014