Є дві Білавини: одна в Холмі, нині як вулиця на місці літописного села і замкової вежі з тою ж назвою з часів Данила Галицького. Друга тут…, на перетині двох цивілізацій – тої, що є і тої, що була до неї. Та, що є – у топонімах Городище (римська доба), Замчисько і Палацики (поч. 17 ст.), часу правління воєводи і великого коронного гетьмана Лянцкоронського. В 1673 році цією місциною мандрував Ульріх фон Вердум і залишив по собі мапу на якій Білавина не виділялася окремо, а вливалася у величезний лісовий масив, що охоплював всі ті поселення які будуть згадані.
Про давнішу цивілізацію (понад 5 тис. років), можуть повідати схили Лазоркової долини, за умови якщо і ця ялова держава колись таки заопікується власною історико-культурною спадщиною; дослідить і збереже її. А поки-що, тут „господарює” плуг і банальна хлопська дурість.
І попри все, незважаючи на перешкоди, у неймовірних викрутасах, два рукави однойменного потічка творять чудо рельєфного алегро, щоб в граційному „па”, в росохому (розділеному рікою) Росохачі злитися з попутним Серетом.
Площа лісового заказника Білавина – 850 га, висота – 306 м і глибина – вся ендемічність та історизм. Але, є ще один вимір – езотеричний, про який мова далі. У тлумачному словнику В.Даля, сказано: ”Біла вина – покаяний, відмолений, відболілий гріх, що огортає душу павутинним волокном із білих руж, мов замерзлий виноградник і свіжий сніг. Це початок, причина і джерело.”
Отак, починається розповідь про те, з чого все причинно виникло у цьому нашому білому світі, де нема нічого тайного, щоб не проявилося. Де царство Яви у величі духу і нікчемності людських поривів. Де нуртує життя дякуючи духові Прави, який йде від Бога, аби дорогою Пра Ведності у Пра Веді навертати тих, хто в догоду тлінному, гордовито збочив і застряг в багні зайвої наживи і марної слави. Ця велимовність про сакральний осередок в якому народилися наші рідні традиції і вірування. То є біла лінія на якій першим лежить село Біле, про що вже в наступного разу…
Яр Дан