Село Полівці Чортківського району дало Україні найбільше велетнів людського духу і прослави – воїнів ОУН-УПА. Серед національно-свідомих сіл періоду великого більшовицького терору на Чортківщині слід відзначити і такі населені пункти – Біла і Великі Чорнокінці. Хоч заслуга інших сіл і хуторів не менша, але це окрема сторінка в національно-визвольній боротьбі. Правда, з плином років, не перестаю дивуватися: чому такі патріотичні села, як, наприклад, мої рідні Полівці – ще за совєтщини частково деградували, людські душі покрились злобою і безпросвітництвом? Пояснення знаходжу у закапелках свого розуму одне: всі згадані села перебували під пильним оком КГБ, кожний третій-п’ятий-десятий уродженець села в післявоєнний період був завербованим агентом більшовицьких каральних органів.
Богдан Франків народився 1921 р. в с. Полівцях Чортківського району в родині різьбаря. Поо закінченні 7 класів народної школи, пішов до гімназії. За першої більшовицької окупації далі вчився. 1940 року вступив у ряди ОУН і, як політично вироблений та дисциплінований юнак, обняв пост підрайонового активу. За підпільну революційну діяльність переслідувало його НКВД, тому він наприкінці 1940 року пішов у підпілля. Під час німецької окупації працював на пості районового юнацтва.
1943 р. навесні зголосився, як доброволець, до відділу УПА на Волині. Тут відбув підстаршинську школу, а опісля старшинську і став курінним інструктором. Учасник великих рейдів на Поліссі та героїчних боїв з німецькими і більшовицькими окупантами за Колки, Сарни, Цумань. Це плацдарми великих боїв, зрошених кров’ю молодих українських повстанців, рівночасно й «Максима». Двічі ранений, вилікувавшись, вернувся знову до своєї праці. Перебувши стабілізацію фронту, виснажений тифом, підірваним здоров’ям (ревматизм) під час рейдів відділів УПА по терені Галичини залишився в Заложцівському районі лікуватися.
Виздоровивши, обняв пост субреферента районової рефернатури СБ в цьому ж районі. Тут зустрів свого колишнього друга й побратима «Клима» і разом з ним кинувся у вир революційної боротьби з червоним окупантом. Незабаром став фаховим працівником у своєму відділі. Відвагою, зразковою поведінкою та щирим побратимством здобув собі симпатії в багатьох революціонерів. 9 жовтня 1945 р., застуканий більшовиками в криївці разом з двома повстанцями, «Соколом» і «Смішакою», в лісі біля с. Звижень дали геройський бій, у якому знищили кількох емведистів і прорвалися з оточення. Однак вже після бою заблукана куля пробила йому груди й він упав мертвим.
Пам’ять про славної пам’яті «Максима» назавжди залишиться в серцях друзів-революціонерів. Вони ніколи не забудуть завжди веселого, усміхненого, спрункого, з русявим волоссям та карими очима свого побратима долі й недолі. Він своєю піснею, оповіданнями про героїчні подвиги українських повставців на Поліссі та дотепами розвеселяв їх у найкритичніших обставинах. Його лицарська постать і героїчні вчинки будуть вести друзів до все нових і нових чинів на шляху революційної боротьби в ім’я великих ідей — за здобуття Української Самостійної Соборної Держави, за яку він віддав своє молоде ще життя.
Тисячі могил героїв, полеглих за волю України, любов, котрих до Вітчизни була дорожчою за життя, невідомі. Століттями нащадки героїв України вшановують могили незнаних героїв і свято зберігають пам’ять про їхні вчинки.
Однією з невідомих донедавна (до 1994 року) була могила славного сина України, борця за її волю Богдана Франківа – «Максима», уродженця с. Полівці Чортківського району, яке знаходиться в с. Звиженець Бродівського району Львівської області.
Перевезення праху Богдана Франківа, «Максима» із с. Звиженець в с. Полівці відбулося 7 жовтня 1994 року в могилі полеглих за волю України (центр села) в Полівцях. При великому здвизі народу всі вшанували пам’ять героя, життя якого стало легендою.