Саме так у 6 ст. до н.е. давньоіранський пророк Заратуштра назвав наш край. Дослідники його Книги основ – Авести стверджують, що саме тут із попелища трипільської цивілізації відродився Арій-кочівник, воїн і просвітитель. Його плем’я за близькосхідною традицією охрещене водами Серету (Україна), Сарати (Молдова), Сірету (Румунія). Дані гідроніми донині зберегли іранський корінь. Ці ріки спрямовані на південь і омивають висоти сонячного трипілля. На цих висотах поміж скитських курганів покоїться до пори-до часу священний меч Арея.
Тятивою духу з’єднані впродовж 26 століть три сакральні слова – «Смерть або воля!».
Не випадково на благословенній тернопільській землі збіглися в часі дві знаменні події: відкриття арійських поховань і творче втілення образу Степана Бандери із античним мечем, встромленим у священну землю Агури-України.
Наша історія як розпатрана книжка, з якої випадає середина. Так званий античний період на наших теренах малодосліджений та суперечливий. Така історична несправедливість має як об’єктивне, так і суб’єктивне підґрунтя. Пониззя як головна арена доісторичних змагань не простежується в давніх хроніках через важкопрохідність по суші, тим паче по воді. Майже у всіх імперіях нам випадала роль провінції, і на переконання прислужників від метрополій, ми не могли бути учасниками історичних змагань, не могли мати власного письма і взагалі культури. До цього доклалася ще й церква, яка, не визнаючи позаканонічної знакової системи і символів, нищила матеріальні та звичаєві дохристиянські пам’ятки.
З нагоди останнього наукового відкриття, яке зробив співробітник інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, кандидат історичних наук Микола Бандрівський, хочу поділитися своїми міркуваннями та підняти значення події у більш широкому культурологічному плані.
Нагадаю читачеві, що у 2007-2008 роках в Чортківському районі розкрито і частково досліджено два скитських поховання. Орієнтовний вік цих курганів-усипальниць – 2600 років. Про ці непересічні події було писалося у ЗМІ.
Було опубліковане ексклюзивне інтерв’ю з М.Бандрівським під заголовком «Де витяє лик Невриди». У ньому науковець намагається довести, що Неврида – автохтонне, поліетнічне утворення, яке охоплює південь Тернопільщини. При цьому посилається на Геродота.
Але навіть на аматорському рівні відомо, що Геродотова Неврида знаходиться північніше скитів-орачів, десь між Західним Бугом і Случчю. Доведено не менш авторитетними науковцями, що неври мають фінське походження, бо й назва цього племені фінська і означає – «сосни». Що пізніше цей нарід відомий як богани.
Зрештою, коли вже так кортить приписати неврів до Тернопілля, то логічніше розмістити їх за водорозділом, де є відповідна полісько-нордична семантика (напр. р. Іква).
Напевне, мені не пасує дискутувати із кандидатом історичних наук, та й сам западаю на упереджений патріотизм. Розумію, що шукати наш першокорінь у такій віддаленій ретроспекції немає сенсу, як немає сенсу йти за горизонтом. Павутиння етногенезу та культуро-взаємин настільки заплутане і складне, наскільки складна його проекція на сьогодення.
Отже, в скито-сарматську добу ще зарано говорити про монголо-тюркські впливи, тому що ця молода кров лише набирала потуги. Вона проявить себе в четвертому столітті після Христа і фатально заступить всю нашу сучасність.
Зате на південному заході відбувається потужна експансія фракійських племен. Греко-римський фактор спонукає державотворчі процеси і будить готів, які таки розділять праслов’янську спільноту навпіл.
А тим часом з полудневого сходу, попасом, ідуть кочівники. Вірніше їдуть на критих тривісних возах під волами. На возах гамір. У строкатому вбранні жінки, діти, птиця і всяке начиння. Пообіч обозу воїни-пастухи верхи на конях поганяють величезні стада худоби. Нараз довітряною стороною всю цю куряву обганяє передзвінна колісниця старійшини, щоб з високого подільського плато вгледіти ще не зайняте соковите пасовище…
Чи противилися місцеві племена цим струнким і засмаглим зайдам? Скоріше ні, тому що була взаємна вигода від товарообміну й асиміляції. Про це свідчить антропогенез українця, його етнокультурна складова, лексика, вірування. Наприклад, астральні культи в честь місяця – Уацілля – дотепер збереглися обрядом коляди («колета» – місяць з шумерської), водохрещі і т.і. Від астрального божества Уацілля походить ім’я Василь. Назва головного місяця в році – березня і ватажка колядників – берези від іранського березант, що означає високий, головний. А також споріднених іранізмів фірюса (фарсі) – бірюза – священний камінь, який ще дотепер добувається на півночі Ірану. У гідронімах і топонімах. У назві тутешньої спільноти антів, яка є семантично спорідненою із теперішньою назвою Україна (анти – крайній).
Таким чином, у цьому скупому форматі я намагався із фрагментів знань та інтуїції скласти, так як складають із пазлів, абстрактний портрет предка, який ще не українець, але вже не чужак.
У цій краєзнавчій розвідці є ще одна нерозв’язана інтрига – це камінь, з якого складена усипальниця скита поблизу Швайківців. На уламках пісковика немає слідів обробки. Він за природними формами більше нагадує збираний камінь, аніж добутий в каменоломні. До того ж містить в собі значні за величиною включення кременю. Пісковика такої будови я більше ніде не зустрічав. Насмілюся заявити гіпотезу про ймовірне використання скитами відвалів сировини, заготовленої ремісничими каменярами раннього неоліту.
Підсумовуючи все сказане, враховуючи фарватер трипільської та інших античних культур, фракійсько-римський фактор, месіанську роль галілеян-тиверців, можна беззастережно вважати широти півдня Тернопільщинни і нижче ореолом зародження праукраїнського етносу.
На завершення пропоную римований епілог:
Тут перейшли кочівники.
Нас, непокорених ніким
З дохристиянської моралі,
Тут дістає через віки
Звіриний стиль
на Пекторалі.
Ярослав СВИСТУН,
смт Заводське