Цю могутню легенду, якій ім’я Чюрльоніс, бережу я в душі і сповідую все життя. Уже й не пригадую, коли доторкнувся вперше до її чарівної глибини і глибинної чарівності. Але знаменними для мене були дні (27 і 30 грудня 1970 р.), коли віч-на-віч зустрівся із цим незрівнянним дивом – спочатку в Вільнюсі, потім у Каунасі. (Через п’ять літ – у Друскінінкай).
ВЕЛИКИЙ ЧЮРЛЬОНІС: ВІД ЛИТВИ ДО УКРАЇНИ
Справжнім великим святом для киян і гостей столиці стало відкриття в Національному художньому музеї України виставки “Фантастичний світ символів, світла і гармонії Мікалоюса Костантінаса Чюрльоніса” (2005). Дві великі зали факсимільних відбитків робіт художника (оригінали майже не експонуються поза межами Національного художнього музею ім. М.К.Чюрльоніса в Каунасі, бо виконані вони незафіксованою пастеллю та темперними фарбами на папері) просто таки зачарували присутніх. І подивували, що ці факсимільні відбитки не лише соїми розмірами, як говорив директор Дому Чюрльоніса у Вільнюсі Стасіс Урбоніс, але й тонкощами колірної гами максимально наближені до оригіналів. Він також зазначив, що ця виставка орієнтована на широку аудиторію, на людей, які прагнуть краще зрозуміти феномен цього визначного художника, композитора, мислителя, в творчості якого так яскраво виявляється синтез мистецтв: образотворчості й музики, а також його глибоке філософське мислення, що виражено мовою символів. А я в основі усіх жанрів його творчості бачу поезію. Тож і видав ще 1996 року його поезію в своєму перекладі (“Чюрльонісів шлях”, видавництво “Етнос”). І от на виставці в Києві знову бачу геніальну казку “Замок”, “Сонату весни”, “Сонату моря”, а також трепетних “Діву”, “Стрільця”(із “Знаків Зодіака”), грандіозний “Rex”, знамениту казку “Королі”, що тримають у своїх руках цілу Литву, і сам уже мрію, щоб наші королі втримали в руках Україну. Воїстину великий Поет він у всіх мистецтвах (тут ми дізналися, що і в фотомистецтві).
… Тепер часто згадують цю постать, коли у світлі останніх наукових досліджень говорять про біоенергетичні можливості людини, про її всеосяжну здатність розуміння і бачення світу.
Так, він бачив кольори звуків, він чув мелодії барв, він прочитував поезію всього сущого – живого й неживого, він міг зчитати інформацію з календаря аури країни… Він бачив те, чого не бачили інші (і в матеріальному, й у духовному сенсі), він чув музику, якої не чули інші, він відчував те, чого не відчували інші. Він творив симфонічні живописні картини, творив колоритні музичні полотна, творив поезії, повні чарівних барв і звуків, і все оповивав щемкими роздумами про свій литовський народ.
Цю могутню легенду, якій ім’я Чюрльоніс, бережу я в душі і сповідую все життя. Уже й не пригадую, коли доторкнувся вперше до її чарівної глибини і глибинної чарівності. Але знаменними для мене були дні (27 і 30 грудня 1970 р.), коли віч-на-віч зустрівся із цим незрівнянним дивом – спочатку в Вільнюсі, потім у Каунасі. (Через п’ять літ – у Друскінінкай).
Виходжу я із Галереї Чюрльоніса, і світ мені перемінився: він зовсім не такий, як був досі. Тепер він багатший, щедріший, мудріший і розважливіший. Він спонукає захоплюватися і міркувати, думати і прагнути. Є й ось добрі натхненники: М.К.Чюрльоніс і К.Шімоніс. Кажуть, що другий із них – живий і мешкає в Каунасі.
О, яка то насолода була розмовляти зі стареньким мудрим маестро, котрий зараз же пригадав пам’ятні місця Києва, де відбував на початку століття військову повинність. Навіть малювати його вчив художник на прізвище Шевченко…. А про Чюрльоніса Казіс Петрович говорив водночас і як про свого бога і як про побратима. Адже не раз і виставка їхніх творів була спільна. Мав я щастя зустріти в житті такого милого співрозмовника, який був до глибини душі залюблений в Чюрльоніса і сам був великим художником і поетом. Він і відкрив якоюсь мірою мені ключик до тої великої і чарівної легенди, якій ім’я Чюрльоніс. Це я чіткіше уявив, коли побачив його ж, Шімонісову, чудову картину “Іду в казку”. Казіс Петрович казав: “Чюрльоніс розумів казку, він у ній жив”. А я ще додав би: “Чюрльоніс розумів казку й сповідував притчу, пророчу притчу”. В цьому я переконався, коли в години туги й зневіри приходив до нього на роздуми і пораду. До нього, бо саме він міг зрозуміти мою ностальгію, журбу і розпуку, що й сам пережив ще на білому світі, бо саме він промовляв до мене і звуками, і барвами, й словом. У нас кажуть: до всього він мав хист. А мені думається: він був поетом у всіх виявах, тому й синтезував своєю особистістю, своєю творчістю і музику, й живопис, і поезію. Він промовляв як поет і своїми полотнами, й сонатами, й літературними творами, навіть дослідженнями й листами. Вільно почуваючись у всіх мистецтвах, він так само вільно користувався інструментарієм цих мистецтв, але ж енергетичною силою всіх його творінь була його душа – душа великого Литовця, який знав чого прийшов у світ.
У його казці-притчі “Замок” нас вражає сміливий погляд у майбутнє свого народу. Митець бачить замок (читаймо: місто, Литву) у повені променів Сонця, волі. Хоча й крута дорога до цих вершин лежить через тяжкі випробування. Освітлені цією вірою, линуть над морем кораблі-хмари, кораблі-мрії до рідного краю. І ось від мрійливих сонячних кораблів автор переходить до яскравого образу сонячного вершника (старовинний і, нарешті, сучасний герб Литви!), що над древнім містом мчить у майбутнє. Динаміку поступу підкреслює багатоплановість картини (“Вершник”), гіперболізований образ коня і вершника з мечем. Коли хтось дорікав за будинки на деревах у казці-притчі “Королі”, художник сказав: якщо на гілці вміщається ціле місто, яке ж то дерево, який ліс, що з таких дерев? Певно ж, тоді й королі не звичайні, а велетні, і в них у руках не виграшка, а ціле село, цілий литовський усесвіт.
У триптихові картин М.К. Чюрльоніса “Мій шлях” читаємо: виростав на казках, легендах, потім – рідні краєвиди, архітектура Європи, намогливі пошуки себе самого, і дві його зірки (зірка художника й композитора, третя, поета, не зайнялася) зійшли на небо з отчої землі, багатої чарівним світом мистецтва, неповторною красою і чистотою душевного сумління. І тепер він творить мистецький пам’ятник, у якому поєдналося історичне минуле й виборене майбутнє.
Постать великого литовського митця завжди привертала увагу українських письменників, художників, педагогів. До нього зверталися як до сміливого першотворця в царині синтезу мистецтв, як до відважного оборонця національної ідеї і творця підвалин литовського мистецтва, як до доброго натхненника й щирого співрозмовника. І сам Чюрльоніс знав, що Україна цікавиться ним. Навесні 1910 року його твори “Казка” та “Балада” експонувалися в Києві. Того ж року дружина Зося Чюрльонєне писала до Мстислава Добужинського: “Останнього Вашого листа, посланого 28 березня, отримала. Ви там писали про послання картин до Парижа й Києва і про продаж “Єгипетської брами” за 100 рублів…” Тепер дізнаємося від директора Національного художнього музею Мікалоюса Константінаса Чюрльоніса (Каунас) Освальдаса Даугяліса , що одна з тих картин, які експонувалися в Києві, а саме знаменита “Балада”(або “Чорне сонце”), кілька років “прикрашала кабінет Ігора Стравинського в його новому будинку в місті Устилузі, яке нині відоме не тільки як пункт прикордонного переходу на Захід, а й славиться музичним фестивалем Ігора Стравинського”.
Чюрльоніс бував на Україні (Крим). І його мистецькі шедеври були тут ось, у Києві. Прийшла в Україну і його поезія (“Чюрльонісів шлях.Упорядник і перекладач Д.Чередниченко.Київ: Етнос, 1996). Чюрльоніс близький українцям і як митець, і як охорончий духовного коду нації. Україна шанує литовського класика, проникає в таємниці його багатогранного світу, дошукується його ще не відкритих сторінок. Поети, художники й композитори присвячують йому свої твори, актори читають його українською, студенти їдуть до Друскінінкай чи до Каунаса збагнути, надихнутися, збагатитися Чюрльонісом.
А мудрі королі вчаться у нього, як тримати в руках свою Батьківщину.
