Розповідають, що колись, на початку 60-х років, завітав до нашого міста знаменитий кардіолог Микола Амосов. Ведучи мову про здоров’я, він зауважив, що наше містечко невелике, тож не варто їздити автобусами, а ходити на роботу, з роботи чи у справах домашніх пішки – для правильного кровообігу і чіткої роботи серця.
Але то були роки, коли мало хто й з “вищестоящіх” їздив машиною, та й те рідко коли – містом, а переважно селами “по заданію” партії: чи виконано плани посіву, збирання та заготівлі зернових та усіх бобових. Власних машин певно не мали у той час навіть начальники всього “змішторгу” та всього “общєпіта”. Ось тоді можна було й пішки пройтися – довкола парки, сквери – йдеш, любуєшся природою, дихаєш на повні груди свіжим повітрям і серця не чуєш, бо чого йому хвилюватися, коли навкруги благодать.
Нині часи змінилися. Парки, сквери, дитячі майданчики та території, колись засадженої деревами і квітами, зникли, правда, окремі залишилися, але ті, де завбачливо люди встигли хрести поставити. Дороги міста заполонили “круті авта” “вишестоящіх”, директорів усіх крамниць і крамничок, аптек, банків і ресторацій. Тож ні полюбуватися нічим, ні спокійно вулицю перейти. А що вже свіжого повітря… тут рядочки Висоцького “Что-то воздуху мне мало” не підходять, бо довкола не повітря, а смог…
Мирон Дроздяк.