“Не повторюватиму історії питання. Але думи асоціюються із добою козаччини. Легендарна і романтична доба, дякуючи невідомим творцям-кобзарям і лірникам, які прославили Хмельниччину і козацьку вольницю. Як цей чоловік – науковець-фізик за фахом, професор Одеського національного університету ім. І.Мечникова, який звернувся до української поезії наприкінці 80-х років минулого століття, прийшов до потреби творити думи?..”
ДУМИ ОЛЕКСАНДРА ПТАЩЕНКА
Олександр Птащенко. Наша Голгофа: думи / Вступ.ст. Олекси Різникова. – Одеса: Астропринт, 2014. – 72 с.
На цю книгу є добротна рецензія Миколи Дмитренка „Становлення жанру“. Я би не хотів повторювати сказане шановним доктором наук, фольклористом і етнографом з інституту М.Рильського НАН України. Моє завдання скромніше, висловити своє зачудування людині, яка несподівано для усіх почала відроджувати глибинний український жанр – думи.
Не повторюватиму історії питання. Але думи асоціюються із добою козаччини. Легендарна і романтична доба, дякуючи невідомим творцям-кобзарям і лірникам, які прославили Хмельниччину і козацьку вольницю. Як цей чоловік – науковець-фізик за фахом, професор Одеського національного університету ім. І.Мечникова, який звернувся до української поезії наприкінці 80-х років минулого століття, прийшов до потреби творити думи? Про це ще сам автор колись та скаже, а Олекса Різників у передньому слові до цієї цікавої книги пише таке: „Вважаю цю книжку Олександра Птащенка новаторською. Думи О.Птащенка мають таку ж структуру, як традиційні українські думи. Після пісенного заспіву зображується певна драматична,часто – трагічна подія, яка «чіпляє за живе» читача або слухача. Кінцівка думи виражає відношення автора до описуваних подій, до героїв дійства. Використання автором дієслівних рим сприяє відтворенню гострої динаміки подій; відкриті рими зближують думи з піснями, сприяють виконанню дум у музичному супроводі. Вільна довжина строфи-рядка дає гнучкість у відтворенні гостро драматичного сюжету.
Думи О.Птащенка відрізняються від класичних передусім зображенням подій, актуальних для нашого часу“. Тільки в останньому фрагменті я би уточнив Олексу Різниківа. Думи ХУІ-ХУІІІ століття теж були писані на актуальні події, а пізніше їх використання перетворилося у генетичну пам’ять українців, одним зі способів нагадування героїчно-трагічних сторінок історії. Тому думи О.Птащенка цілком є відповідними до вимог доби, навіть нібито архаїчна форма – насправді жива і унікальна, нами забута – є найоптимальнішою для розкриття вибраних тем. Хоча має рацію Микола Дмитренко, стверджуючи, що „думи Олександра Птащенка варто розглядати не як спробу літературного переосмислення чи переінакшення, а власне як намір витворити жанр сучасної літературної думи“.
У книзі маємо 11 дум – „Клятва Івана Мазепи“, „Дума про кримський похід повстанців-махновців“, „Дума про трьох братів, трьох селянських синів“, „Дума про Антона Крушельницького“, „Дума про Яринку“, „Храм і тиран“, „Варшавський суд Степана Бандери“, „Дума про Ніну Строкату“, „Дума про студента Миколу Невірного“, „Дума про майдан“ і „Дума про Чорновола“. Зі всіх дум тільки в одній з етичних міркувань змінено імʼя героя думи („Дума про студента Миколу Невірного“, хоча сама подія правдива. Ще є в творчому доробку автора „Дума про Надію Савченко“ (Слово Просвіти. — 2015. — 20–26 серпня. — С. 11), передрукована кількома інтернет-джерелами та українською американською газетою „Свобода“. Кожна з дум має більший або менший авторський коментар, а також фотоілюстративний матеріял.
Структурно, композиційно думи О.Птащенка відповідні до вимог жанру. Урочистість, драматизм, художні засоби увиразнюють сюжетно-ідеологічну повноту дум. Загальна патріотична настанова перетворюють думи Олександра Птащенка у актуальний засіб ідеологічної боротьби за ствердження Української Держави:
Ні під якою владою чужинською:
Ні під короною австрійською,
Ні під турками-бусурманами
ні під німцями-германами,
Ні під ляхами-панами,
Ні під московськими двоглавими орлами –
Не буде вільної Вкраїни,
Не буде хліба у родини,
Не буде щастя для людини,
Не буде матері в дитини, не буде в тебе Батьківщини!
(„Клятва Івана Мазепи“)