Незалежницька доба, при всіх перевитратах-втратах і набутках свого перманентно хворобливого розвивання (за ленінським принципом: крок уперед, два назад) дала поштовх до розвитку університетської наукової праці. Не кажу науки. Бо переважна більшість українських університетів займається не наукою, а імітацією наукової роботи. Вибачайте мій суб’єктивізм і тенденційність. Не можу без крамоли…
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ РОЗВІДКИ МАРТИ ХОРОБ
Марта Хороб. Грані художнього буття: нариси з української літератури ХХ століття (дослідження, статті, критичні етюди). – Івано-Франківськ: „Місто-НВ“, 2013. – 428 с.
Незалежницька доба, при всіх перевитратах-втратах і набутках свого перманентно хворобливого розвивання (за ленінським принципом: крок уперед, два назад) дала поштовх до розвитку університетської наукової праці. Не кажу науки. Бо переважна більшість українських університетів займається не наукою, а імітацією наукової роботи. Вибачайте мій суб’єктивізм і тенденційність. Не можу без крамоли.
Університетська гуманітаристика найактивніше себе виявляє в описуванні вся і всього. Се не є злим. Але і не є наукою. Я виходжу із тези Ясперса, що в науковому світі є лише 5 % науковців і 95 % описувачів. Знову зайшов у крамольний кут, звідки не легко мені буде вийти.
Бо хочу говорити сьогодні про книгу літературознавця із Івано-Франківська Марти Хороб. І куди тепер зарахувати дослідника, якого я шаную за людські якості і професійний ентузіазм? Вдамся до евфемізму: Марта Хороб – ентузіастичний фаховий літературознавець, який сумлінно охоплює своїм поглядом пласт української літератури ХХ століття. Себто, Марта Богданівна робить те, що роблю я, тільки на вужчому хронологічному зрізі, бо обмежився 90-ми роками ХХ століття і погруз в розчищенні „авгієвих стаєнь“ сучасного літературного процесу. І я радий, що такий дослідник і такий популяризатор української літератури є в Прикарпатському університеті. Бо завдяки Марті Хороб декілька поколінь українських філологів Прикарпаття виховалися у повазі до художнього слова. І це вже не евфемізми. Се та глибока людська і професійна повага до людини, яка віддано служить українському художньому слову.
Свій літературознавчий досвід Марта Хороб підсумувала у книзі, присвяченій памʼяті доньки Мирослави Медицької (1978-2010), яка трагічно загинула від лікарської помилки після пологів, залишивши двох синів сиротами і в дожиттєвому відчутті провини батьків і чоловіка…
Тепер про саму книгу. Вона має класичну структуру: Замість передмови; У світлі традицій; Письменники української діаспори: погляд із сьогодення; Українська проза у вимірах часу: 20-30-ті роки ХХ ст., 50-80-ті роки ХХ ст., 80-90-ті роки ХХ ст.; Критичні етюди: літературні особистості; Примітки; Післямова; Про автора; Іменний покажчик.
Хто потрапив у коло літературознавчих обсервацій Марти Хороб? Василь Стефаник і Григорій Косинка („Типологія структури новели Василя Стефаника і Григорія Косинки“), Лесь Мартович і Михайло Козоріс („Традиції Леся Мартовича у сатиричному романі Михайла Козоріса «Голуба кров»“), Іван Франко і Дмитро Павличко („Біблійний Мойсей у художній інтерпретації Івана Франка та Дмитра Павличка“)… А ще Катря Гриневичева, Ростислав Єндик. Наталена Королева, Віктор Домонтович, Святослав Гординський, Василь Єрошенко. А ще Мирослав Ірчан і Юра Шкрумеляк. А ще Євген Гуцало (до речі, стаття „Людина і природа у просторі малих епічних форм Євгена Гуцула“ є однією із найраніших, поданих у цій книзі, датована 1983 роком), Олесь Гончар, Григір Тютюнник, Роман Іваничук, Степан Пушик, Валерій Шевчук. А ще молода літературна поросль 90-х (цим авторам присвячена дві статті, власне три, якщо рахувати ще порівняльну статтю про Василя Стефаника і Валентину Мастєрову, подані в різних розділах: „Стефаник-модерніст і українська мала проза 90-х років ХХ ст.“, „Василь Стефаник і Валентина Мастєрова: риси трагізму авторської свідомості“, „Від традицій до постмодерну: рух героя української малої прози 60-х – 90-х років ХХ ст.“). Щодо блоку, присвяченого літературі 90-х, маю критичне застереження: матеріяли першої і третьої статті перегукуються в частині ілюстративного матеріалу літераторів 90-х, варто було взяти інше ілюстраційне коло авторів і їх творів.
В коло рецензійної обсервації Марти Хороб потрапили Тарас Салига з книгою „Імператив“, Оксана Нахлік з книгою „Письменник – Нація – Універсум: Світоглядні та художні шукання в літературі ХІХ-ХХ століть“, Людмила Тарнашинська з книгою інтерв’ю „Закон піраміди“ та книгою новел „Сходдження на Фудзіяму“, Наталія Мафтин з монографією „Західноукраїнська та еміграційна проза 20-30-х років ХХ століття: парадигма реконкісти“, Григорій Гусейнов з книгою „Станційні пасторалі“, Микола Босак з книгою „Остання загадка Гоголя“, Степан Процюк з книгою „Троянда ритуального болю“ (стаття написана 2012 року, таким чином автор зафіксувала у книзі три десятиліття свого літературознавчого і літературно-критичного інтерпретування) і якийсь Євген Баран (мій однофамілець?) з книгою „Девʼяності навиворіт“…
Що мені, як літературознавцю-популяризатору, подобається у статтях Марти Хороб? Фаховість, сумлінність, делікатність і відповідальність. Кожна зі статей є скрупульозною, перевіреною, аргументація посутня, висновки логічні й обґрунтовані. Кожна зі статей доповнена бібліографією. Літературні паралелі широкі і лише увиразнюють особливість конкретного літературного досвіду. У примітках вказується місце першої публікації матеріалу. Словом, маємо в книзі Марти Хороб взірець чесного, професійного і виваженого наукового, сливе академічного, письма.
Позивним є той факт, що Марта Хороб не обмежилася літературознавчим аналізом, а показала своє фахове уміння і чуття на оцінюванні книг сучасних авторів. При чому, різнопланових, різножанрових. Викладач університету, який не замикається в рамках свого наукового зацікавлення, безперечно є творчою, живою, діяльною натурою. Такі викладачі завжди цікаві студентам, завжди привносять у схоластичний навчальний процес живий дух літератури.
Книга Марти Хороб зацікавить не тільки фахівців і студентів-гуманітаріїв, а буде цікава тим шанувальникам української літератури, які хочуть не тільки відпочинку при читанні, а й осмислення і розуміння літературних тенденцій. З чим Марту Хороб вітаю і за що їй дякую.